13 жовтня в Україні відзначається День художника. Це чудовий привід не тільки поздоровити тих митців, які попри надскладні часи продовжують знаходити натхнення та працювати в Україні. А й познайомитись з їхніми творчими доробками – тим більше, що нерідко це можна зробити безкоштовно. Днями у Мистецькому провулку, який розташований поруч з площею Героїв Майдану, відкрилась постійно діюча експозиція художників-переселенців. Журналісти «Нашого міста» відвідали її та побачили на власні очі те, що тепер прикрашає одну з найцікавіших локацій у Дніпрі.
Свої роботи у самому центрі міста отримали можливість представити переможці конкурсу «Мистецький провулок: ReArt». Цей проєкт реалізує комунальне підприємство “ДніпроАртСтейдж” Дніпровської міської ради за підтримки Українського культурного фонду.
– Ми провели конкурс для митців-переселенців, він був покликаний відродити їхню мистецьку діяльність, – зазначає Надія Отряжа, кураторка проєкту «Мистецький провулок: ReArt». – Заявки подали понад 30 художників. За допомогою журі ми обрали п’ять проєктів. Від ідеї конкурсу до його реалізації пройшло біля чотирьох місяців. Всі проєкти дуже різні та цікаві. Завдяки їм Україна єднається у Мистецькому провулку.
Вікторія та Юрій з Харкова створили квітучий «Квітень»
Першим свою роботу презентував сімейний тандем Specii – творче подружжя з Харкова. Вікторія Телетьєн та Юрій Штайда, з яких складаються Specii, на початку великої війни переїхали до Дніпра. Потім перебралися до Львова, але брали і продовжують брати участь у творчому житті нашого міста. Робота сімейного дуету називається «Квітень», в основі ідеї – маскувальні сітки.
– Наша робота про той час, коли закінчиться війна, – розповідає Вікторія Телетьєн. – Коли непотрібно буде ховатися. А можна буде показувати красу та привертати увагу до тих технік, з якими ми працюємо. Наразі це плетіння. Ідея роботи «Квітень» виникла під час того, як ми робили маскувальні сітки для військових. Мені це нагадало живопис, бо потрібно добирати різні стрічки – наче фарби. Таким чином ми вирішили зробити квіти, сама робота створювалась у квітні. Взагалі квітень – це про надію. Наш сонях ми з чоловіком створювали приблизно місяць. Спочатку я зробила ескіз, а потім я шукала у секонд-хендах тканини різного кольору.
Велика війна застала Вікторію у Харкові. Там вона мешкала разом з чоловіком та котами. Їх помешкання було у небезпечному місці – біля залізничного вокзалу. Мама чоловіка жила біля ХТЗ – у перші дні війни туди стався «приліт», у квартирі жінки вилетіли вікна. Коли харків’яни всі разом виїхали до Дніпра, на довгий час тут затримуватись не планували. Але зупинившись на ночівлю, зустріли гостинних людей, тому прожили у нашому місті декілька місяців.
– Зараз ми живемо у Львові, але часто виїжджаємо звідти до різних міст, – зізнається Вікторія Телетьєн. – Мені дуже подобається Дніпро. Тут легше дихати, ніж у Львові, бо він для мене затісний. Дніпро більш схожий на Харків, у якому я довгий час жила та вчилася. Взагалі я родом з Донецька, який теж схожий на Дніпро. Зараз в нас з чоловіком стало значно менше замовлень, тож постійно шукаємо різні гранти. Бо хочемо продовжувати займатись творчістю.
Вова Купянський виїжджав з Луганщини з родиною та шістьма котами
Володимир (він себе називає Вова) Купянський є художником, графіком, скульптором. У Мистецькому провулку він створив мурал «Джерело» за мотивами відомої картини Анрі Матісса «Танок». На ньому, за словами автора, зображені три євреї, робочий та гопник. Вже третій рік поспіль Володимир мешкає у Дніпрі – на щастя, йому разом з родиною вдалося виїхати з окупації. Тепер рідну Луганщину він бачить тільки у спогадах.
– Я поки що не дуже інтегрований у мистецький простір Дніпра, – зізнається Володимир Купянський. – Але хочу цього. Про конкурс дізнався з фейсбуку. Подав багато проєктів, журі відібрало один з них. Це мурал, під час створення якого я вирішив не торкатися теми війни. Бо зараз, на мою думку, мистецтво перенасичене рефлексіями та болем. Мистецький провулок має існувати і після закінчення воєнних дій, тому обрав тему, яка стосується міста. Мені, перш за все, цікава людина, бо я – художник-фігуративіст. Хотілося створити сукупний портрет Дніпра через його мешканців. Вийшла дещо іронічна, трохи контраверсійна квінтесенція. Але мені здається, що подібного гострого мистецтва зараз не вистачає в Україні.
Коли Володимир жив на Луганщині, він працював у таких напрямках як живопис, графіка, скульптура. Свої роботи продавав через інтернет. На жаль, під час виїзду з малої Батьківщини йому не вдалося забрати свої роботи. Художник виїжджав з двома валізами речей, дружиною та маленьким сином. А ще з ними було шість котів. У Дніпрі Купянський продовжує займатися мистецтвом – друзі допомогли йому придбати комп’ютер, щоб твори можна було знову ж таки продавати через інтернет.
«Сховки» Олени Ястребової нагадують про рідний дім
Переселенка з Донецька Олена Ястребова дізналася про конкурс від кураторки проєкту – Надії Отряжої. Вона одразу зрозуміла, що це може бути чудовим шансом реалізувати свою ідею і зрозуміти, чи варта вона уваги.
– Я б у будь-якому разі втілила свій задум, просто, можливо, це було б в іншому форматі, – наголошує Олена Ястребова. – Це соціальний проєкт, він про наші спогади, про наш дім. Я не була вдома вже десять років, дуже люблю Донецьк та сумую за ним. Мрію про те, щоб він знову став українським, щоб я могла повернутися туди. Мені кажуть, що зараз Донецьк зовсім не такий, яким я його пам’ятаю. Але я хочу, щоб коли ми, переселенці, все ж таки туди приїхали, ми поверталися до чогось ніжного, рідного, а не ворожого. Щоб ми їхали зі світлими думками. Тому я вирішила зробити «Сховки» – так називається мій проєкт. Для мене дуже цінно те, що Дніпро прихистив нас у 2014 році. «Сховки» – це артоб’єкти з історіями людей, які можна прочитати за допомогою QR-кодів.
З Донеччини Олена Ястребова виїхала десять років тому разом з чоловіком та сином. Тоді, у 2014-му вони всі разом поїхала до Львова на фестиваль. Після його закінчення вирішили затриматися у цьому місті ще на декілька днів. Додому вони більше не повернулися, бо саме тоді був збитий малазійський літак Boeing 777 неподалік Торезу Донецької області, де вони тоді жили. Мама Олени на власні очі бачила, як все це відбувалося. Родина вирішила перечекати пару тижнів у Дніпрі. Так і залишилися у нашому місті. Олена Ястребова працювала адміністратором телетеатру, зараз вона – співробітниця «Укртелекому». Звісно, продовжує займатися творчістю. На кожній зі «Сховок» є ключі, за допомогою яких жінка колись сподівається відчинити рідну домівку.
Бориса Романова з Сіверськодонецька надихнули дніпровські митці
Борис Романов разом з дружиною приїхали до Дніпра у березні 2022-го, взявши з собою лише один маленький рюкзак. У Сіверськодонецьку залишилося все: квартира, речі, усі роботи.
– Треба було їхати раніше, але дружина вагалася, – згадує Борис Романов. – Але мені одразу стало зрозуміло, що буде погано. Обстріли були постійними, щогодини: з сьомої вечора починають, тоді стихає, потім о сьомій ранку знову. Обстрілювали спочатку нові райони. Потім розбомбили Льодовий палац, біля якого неподалік ми мешкали. Поїхали саме до Дніпра, бо тут живуть знайомі, які спочатку прихистили нас, а потім допомогли знайти окреме житло. Це викладач мистецько-художнього коледжу Григорій Богомаз-Бабій, який певний час мешкав у Сіверськодонецьку.
Згодом волонтер допоміг Борису Романову вивезти частину його екслібрисів. У Дніпрі художник разом із дружиною допомагають плести маскувальні сітки в одному з волонтерських об’єднань. А вранці, коли вже не спиться, він встає та малює акварелі – каже, для душі. Але основна гілка творчості Романова – це мала графіка: гравюра, екслібрис. Цьому він присвятив своє творче життя до війни. Саме екслібриси вирішив представити у Мистецькому провулку.
– Вдома у мене була велика кімната, яка служила й за майстерню, – розповідає Борис Романов. – Друкований маленький прес, можливість працювати за столом, штихель, різці для гравюри, збільшувальне скло, приладдя. Яка його доля зараз? Я не знаю, довелося все починати спочатку. У Дніпрі я вирішив зробити екслібриси, які присвячені місцевим митцям. Таких умов для праці, як були вдома, тут в мене немає, але я все одно реалізував цей проєкт. Він об’єднує вісім робіт.
Свої екслібриси Борис Романов присвятив актору Михайлу Мельнику, художникам Сергію Боровському, Сергію Алієву-Ковиці, Івану Коваленку, Ірині Колядіній та іншим.
«Колос на глиняних ногах» Дмитра Ільюхіна ось-ось впаде
Дмитро Ільюхін виїхав з Горлівки, що на Донеччині, у 2014-му. Для конкурсу він зробив скульптуру, яка представляє собою кремезну фігуру. Але з одним нюансом – з-під неї висмикнули стілець. Це «Колос на глиняних ногах» за мить до свого падіння. Матеріали для свого твору Дмитро отримав за два тижні до того терміну, до якого він мав бути завершений. Постамент зроблений з дерева, а власне скульптура – з пінопласту, покритого поліефірною смолою зі скловолокном.
– Це філософська робота, – ділиться Дмитро Ільюхін. – Коли вигадував її, вона символізувала для мене ворожу імперію. Яка у певний час має розвалитися. Коли я жив у Горлівці, створювали там разом з архітекторами фонтани, площі, пам’ятники. Свого часу я жив та навчався у Дніпрі – тоді ще у художньому училищі, яке зараз є мистецько-художнім коледжем. Приїхав до Дніпра з дружиною, двома дітьми та п’ятьма сумками.
– Ми хочемо зробити Мистецький провулок туристичним магнітом Дніпра, – зазначає Євген Хорошилов, начальник управління культури департаменту гуманітарної політики Дніпровської міської ради. – Демографічна структура міста змінюється. З’явилося багато людей, для яких Дніпро останнім часом став другим домом. Для нас важливо, щоб вони стали справжніми дніпрянами. Тому ми долучили їх до реновації цієї локації.
Всі роботи можна побачити щодня абсолютно безплатно. Мистецький провулок розташований поруч з площею Героїв Майдану.
Юліанна Кокошко.
Фото Валерія Кравченка та Володимира Федорищева.
Нагадаємо, раніше ми писали про те, як у Дніпрі допомагають переселенцям.
