Кожен з нас знаходить власні засоби для розради у складні часи. Хтось малює, хтось танцює, а хтось колекціонує. У Дніпрі живе чимало людей, які збирають цікаві колекції з тих предметів, які мало б кому спало на думку зберігати. Вже не кажучи про матеріальні витрати, якими неодмінно супроводжується будь-яке колекціонування. Журналістка «Афіші Дніпра» знайшла декілька дніпрян, які мають такі захоплення.
Пачка цигарок за 18 тисяч гривень
Володимир Потапенко працює в одній з лікарень Дніпра системним адміністратором. Але водночас він має досить незвичне хобі: вже більше 40 років збирає пачки з цигарками.
– Коли був 15-річним школярем, виграв на турнірі з бадмінтону пачку з цигарками, – згадує Володимир Потапенко. – Її мені подарував тренер, бо це було першим, що спало йому на думку. До того ж вона була дуже красивою. Потім знайшов на вулиці дуже стильну пачку з-під Dunhill. Ці дві пачки досі є в мене вдома на виставочному стенді . З цього все і почалося. При цьому я ніколи не палив. І мої родичі також. Просто мені подобається дизайн сигаретних пачок.
Таке хобі називається ніковелія – цей термін об’єднує тих, хто збирає пачки від цигарок. У 2013 році Володимир Потапенко потрапив зі своєю колекцією до Національного реєстру Книги рекордів України, тоді в нього було трохи більше 30 тисяч пачок з цигарками. Зараз в колекції дніпровського ніковеліста більше 41 тисячі пачок. Він вже давно не купує все підряд – вибирає ті екземпляри, які є для нього найбажанішими. Розшукує раритети по всій Україні, зазвичай знайти їх вдається на спеціальних аукціонах.
– Десь починаючи з 2000-х вийшов на міжнародний рівень, – розповідає Володимир Потапенко. – Виявилось, що таких як я у світі є чимало. Поступово колекція почала приносити дохід. Бо іноземці хочуть придбати українські пачки. Коли я був молодим, купував все, що бачив. Тому справжні раритети складають приблизно 5% моєї колекції. Цінність пачок залежить від давності їхнього випуску та тиражу. Чим він менший, тим більша ціна. А також від її стану.
Звісно, колекціонування – справа доволі затратна. Наприклад, нещодавно пачка сигарет 1950-х років випуску була продана на аукціоні за 18 тисяч гривень. Володимир стільки грошей за цигарки поки що не платив, але декілька тисяч викладати доводилось. До речі, щодо цигарок – вони не завжди є всередині.
– В Україні більше колекціонерів повних пачок, а в світі – порожніх, – зазначає Володимир Потапенко. – В мене є і ті, й інші. Ніхто з колекціонерів не палить цигарки зі свого зібрання. Якщо гості просять закурити, в мене завжди знайдеться, чим їх пригостити. Але не з колекції.
Свої скарби дніпрянин зберігає переважно у коробках. Бо інакше сонячне світло зіпсує папір, з якого виготовлені пачки. На стінах зберігає тільки «двійники», які можна продавати або обмінювати. А ось хто буде нащадками його колекції, Володимир Потапенко поки що не знає. Бо його син та донька до сигаретних пачок байдужі.
Лапка песика – до сварок, котика – на щастя
Цю колекцію, на відміну від багатьох інших, можуть побачити всі бажаючі. У Музеї історії Дніпра, який розташований за адресою вул. Воскресенська, 14, на загальний огляд виставлена частина колекції відомого дніпровського краєзнавця Павла Маменка. Це 54 цеглини, які були зроблені у Катеринославі наприкінці ХІХ – на початку ХХ століття.
– Наш музей створювався у 2020 році, тоді до нас і потрапила ця колекція, – розповідає Святослав Чирук, заступник директора з наукової роботи Музею історії Дніпра, кандидат історичних наук. – Звісно, насправді у Павла Павловича набагато більше цеглин, але ті, що він нам передав, дуже цікаві. Наприклад, є екземпляр з ініціалами Іони Майданського, якому належав один з заводів. Або цеглина з надписом «Вера», яка була створена на заводі Віри Островської – єдиної жінки-власниці цегельного заводу у нашому місті.
Є у колекції Павла Маменка і цеглина з надписом London. Насправді вона немає ніякого відношення до столиці Британії, була вироблена на заводі того ж самого Майданського. У цього підприємця також були цеглини з надписами «Париж», «Берлин» – все заради того, щоб катеринославці «клювали» на іноземні назви і замовляли саме цей товар. Насправді вся цегла виготовлялась виключно у Катеринославі, бо везти її здалека було б нерентабельно.
– Те, що на цеглах є відбитки, є наслідком специфічного законодавства, – пояснює Святослав Чирук. – У 1871 році був прийнятий закон, який змушував виробників цегли наносити на неї власне клеймо. Це було зроблено для того, щоб мати можливість контролювати якість виробництва. Бо далеко не завжди вона виправдовувала очікування замовників – цегла могла і розкришитися.
У 1913 році 60% будинків у Катеринославі ще були дерев’яними. Тим не менше, місто активно перебудовувалось, споруди все частіше ставали цегляними. Міська влада була зацікавлена у цьому, бо таким чином зменшувалась пожежна небезпека.
– Коли ми дізнались, що Павло Павлович передасть нам частину своєї колекції, співробітники нашого музею почали розробляти певне дизайнерське та конструктивне рішення, – розповідає Святослав Чирук. – Кожна цеглина важить біля двох кілограмів. Тобто на стіну мало бути навантаження більше ніж в 100 кілограмів. Для цього її підсилили, дизайнер вигадав спеціальні зачепи. Зараз всі цеглини знаходяться у вільному доступі – ви можете не тільки докладно роздивитись кожний предмет, а й доторкнутись до нього.
Особливу зацікавленість у відвідувачів зазвичай викликає цеглина з відбитком собачої лапи. За словами історика, такий екземпляр з’явився випадково. Справа в тому, що розчин для створення цеглин заливали у форми та залишали сушитись. Це зазвичай відбувалось у балках – поряд з видобутком глини. Звісно, під час сушки бродяча собака могла спокійно наступити на ще незастиглу цеглину. Потім такі предмети катеринославці часто використовували у магічних ритуалах. Якщо господарі погано поводились з будівельниками, шкодували грошей, вони могли помститись: закласти у їхній будинок цеглину з відбитком собачої лапи, щоб люди в ньому собачилися. А ось якщо господарі заслуговували на подяку, будівельники закладали у домівку цеглину з відбитком лапи котика.
Юліанна Кокошко
Фото автора та з архіву Володимира Потапенка.
