Які б не буди важкі часи, сучасні діти та підлітки розвиваються та знаходять для себе цікаві захоплення. Які саме молодіжні субкультури є зараз популярними в Україні загалом та у Дніпрі зокрема? Відповідь на це питання шукала журналістка «Нашого міста».
Марія-Марци захоплюється аніме
13-річна дніпровська школярка Марія Перекотій називає себе Марци. Вона є представницею субкультури аніме, якою захоплюються чимало дніпрян. Років десять тому у нашому місті навіть почав проводитися великий аніме-фестиваль. Кажуть, він є і зараз, тільки через війну став менш масштабним.
– Аніме – це жанр японської мультиплікації, яка розрахована не лише на дитячу аудиторію, а також на підліткову та дорослу, – пояснює Марія-Марци. – Тому помилково називати аніме японськими мультиками. Є різні сюжети та жанри на будь-який смак. Слід згадати і про мангу – чорно-білі комікси, які пов’язані з аніме одним сюжетом, або автор пише окрему історію, яка є лише в його манзі. Також є манхви – кольорові комікси. Особисто я читала багато манг і манхв, в деякі просто закохалася. Все це добре розвинутий вид мистецтва, який є популярним не лише в азіатських країнах, а й по всьому світу.
Недивно, що для «анімешників» виробляється багато різноманітної продукції, завдяки якій люди перевтілюються в своїх улюблених аніме-персонажів. А потім знімають відео, фотографуються, відвідують фестивалі. Щодо Марії-Марци, вона робить креативні мейкапи в стилі певних аніме-персонажів. Дівчина є художницею-початківцем, яка пов’язала свою творчість з аніме. Малює різних персонажів з манг, манхів, мультиків, фільмів, книг та ігор.
— Якось в одній з соцмереж я випадково натрапила на аніме «Безхатній бог», – згадує Марія-Марци. – Після першої ж серії я полюбила його і передивлялася декілька разів. Потім було багато інших аніме. В той час було дуже популярним аніме «Наруто», я теж подивилася його. Зараз я дивлюся аніме, читаю манги та манхви. Це допомагає не зійти з розуму від постійного стресу та жаху, який змушує нас відчувати війна.
Згодом захоплення дівчини почало вимагати витрат, адже вона дізналася про аніме-магазини, різноманітні заходи та фестивалі. Марія- Марци регулярно робить покупки, які пов’язані з її хобі. Чого в неї вже тільки немає! Рюкзаки з символікою аніме, значки, брелоки, прикраси, стікери, одяг, фігурки персонажів, а також величезна кількість плакатів.
– Я рада, що познайомилася з цією субкультурою, – зізнається Марія-Марци. – Бо аніме рятувало і досі рятує, коли важко і потрібно відволіктися. Не подумайте, що в мене немає друзів, і що я бачу порятунок від реальності тільки в аніме. Друзі є, проте іноді хочеться дійсно відволіктися від всього.
Квадробери вдягають звірячі маски та хвости
А ось субкультура квадроберів є достатньо новою – їй біля чотирьох років. Завдяки їй дітей в масках з мордами тварин і накладними хвостами, що пересуваються рачки, можна побачити на вулицях українських міст, у тому числі і Дніпра.
Вперше світ дізнався про те, хто такі квадробери, завдяки Кенічі Іто з Токіо. У дитинстві він зовні був схожий на мавпочку, його часто дражнили через це. А він почав вивчати особливості опорно-рухового апарату мавпи і адаптував їх під організм людини. Згодом хлопець став рекордсменом, а до нової техніки бігу стали придивлятися фітнес-тренери. Таким чином, спочатку квадробіка була тільки різновидом фізичних вправ, а не субкультурою.
Сьогодні квадробери – це зазвичай люди, які стали учасниками нестандартної субкультури. Діти, які беруть участь у ній, пересуваються навкарачки, використовуючи маски та накладні хвости. Для них квадробіка – це не про фізичну активність, а про приналежність до певних трендів.
Але квадробери в Україні – це тільки одна гілка модної нині субкультури. Крім них ще існують теріани (або теріантропи) та фуррі. Між цими трьома течіями одного тренду є суттєва різниця. Квадробери – це ті, хто імітує повадки тварин фізично і зовні, надягаючи маски і хвости. Фуррі наслідують мультяшних героїв – людиноподібних звірят. А ось теріантропи переконані, що мають душу певної тварини. Для того, щоб зрозуміти, чи небезпечні такі захоплення для дитини, необхідно уважно поспостерігати за її поведінкою.Врешті решт, кожен з нас у дитинстві зображував якихось тваринок на новорічних заходах під ялинкою. А хлопці дуже часто скакали у дворах на палицях подібно кінноті якоїсь армії. І у дорослих не виникало думки, що з нами щось не так. Що ж змінилось зараз?
Ярослава зображує лисичку та співчуває тваринам
Дніпрянка Ляля Євтушенко – мама 10-річної Ярослави. Квадробікою дівчина захопилася навесні цього року. Жінка про це дізналась майже одразу, бо донька прийшла до неї з проханням зробити їй хвіст, як у лисички.
– Коли я запитала, навіщо їй хвіст, вона пояснила, що їй подобаються теріани, і вона хоче займатися квадробікою, – розповідає Ляля Євтушенко. – Звісно, перед тим, як виконувати її бажання, я погуглила інформацію. З’ясувала для себе, що це чергова субкультура, яка не є чимось новим для людства. Адже більшість дітей у той чи інший час ототожнюють себе з якимись тваринами, досліджують свої відчуття, намагаючись поводитись, як вони. Мене особисто в цьому захопленні нічого не лякає. Тому що у будь-яких колективах, організаціях, рухах завжди є фанатики, які спотворюють основну ідею такого гурту. Проте такі крайні форми прояву емоцій не роблять ту чи іншу культуру поганою.
Звичайно, у світі існують негативні течії, метою яких є спотворення, знущання чи шкода собі або іншим людям. Проте теріантропія до таких течій, на думку Лялі Євтушенко, не належить. Вона не бачить нічого поганого в тім, щоб діти, відчуваючи себе частиною природи, експериментували і досліджували те, як почуваються тварини в цьому світі.
– Мені навпаки подобається, що моя донька замислилась над питаннями жорстокого поводження з тваринами, їх експлуатації, – наголошує Ляля Євтушенко. – Над походженням натуральних шуб, шкіряних речей тощо. Мені подобається, що вона співчуває тваринам, намагається зрозуміти їх поведінку, усвідомити, що вони також мають свої кордони. І що ми всі є частиною природи, а не її бездумними та безвідповідальними експлуататорами.
До речі, зараз від захоплення Ярослави залишився лише хвіст. Адже почалось навчання у школі, і дівчинці стало зовсім не до ігор.
Батьки мають не втрачати контакт з дитиною
Взагалі діти завжди грали в ігри, наслідуючи тварин – про це нагадує дніпровська психологиня Вікторія Вдовіна. Це були знайомі нам кошенята, песики чи ведмедики. Просто зараз така гра вийшла на новий рівень.
– Причини захоплення тими чи іншими субкультурами можуть бути різними, – розповідає Вікторія Вдовіна. – Наприклад, це один з видів цікавої гри у переодягання в улюблену тваринку чи персонажа. Також це намагання продемонструвати свій внутрішній світ за допомогою одягу, аніме, маски, виразити свої творчі схильності. Квадробінг – це й любов дітей до тварин, бажання мати щось спільне зі своїм улюбленцем чи якимось персонажем. Не варто забувати й про слідування трендам, бо часто все нове викликає бажання спробувати. А ще – це приналежність до спільноти, де людина може знайти підтримку.
Якщо це не витісняє реальне життя, не впливає на навчання чи стосунки з рідними, друзями, такі захоплення є безпечними. Але якщо дитина повністю занурюється у цей світ, знижується її успішність в школі, вона перестає спілкуватись з батьками та друзями, більшість часу проводить у вигляді тварини, необхідно звернути увагу та почати діяти. Це може бути спочатку бесіда з дитиною про її емоційний стан, причини захоплення. Інколи батькам потрібно підключити спеціалістів для того, щоб допомогти сину чи доньці повернутися у реальний світ.
– Дитині, безумовно, потрібна психологічна допомога, якщо квадроберство – це привід сховатися під маскою від дійсності, від проблем, якщо це її своєрідний психологічний захист, – зазначає Вікторія Вдовіна. – Така поведінка квадроберів може лякати навіть інших дітей, бо це виглядає чужим та незрозумілим. 10-річний хлопчик нещодавно поділився зі мною, що він бачив квадроберів в парку, і його це налякало. Бо вони «були злими та нападали на людей». З хлопцем ми дійшли згоди, що не всі квадробери агресивні, так як і люди в житті. І якщо поважати їх, не ображати, з ними можна подружитися.
Батькам і вчителям, діти яких мають таке хобі, потрібно підтримувати свою дитину, цікавитись її життям і захопленням. Але також варто обговорювати правила поведінки під час таких ігор. Не забуваємо про те, що наші кордони закінчуються там, де починаються кордони інших. Ні в якому разі не можна критикувати чи висміювати такі захоплення, бо це дійсно може нашкодити. Не відчуваючи підтримку, дитина закриється, перестане довіряти, зникне важливий емоційний зв’язок.
– На мою думку, якщо дитина знаходить в таких іграх психологічну розрядку, менше часу проводить перед екраном телефону та може знайти коло друзів, це чудово, – впевнена Вікторія Вдовіна. – Особливо в такий важкий для країни час, коли потрібно якось відволікатись, знаходити для себе позитив, знижувати наслідки стресу. До того ж для кожної дитини або підлітка є важливим знайти однодумців, бути приналежним до спільноти, мати уподобання, яких, можливо, не було у батьків в дитинстві. Ще таке хобі є гарним методом набути впевненості, не стримувати негативні емоції, вчитись самовираженню, розвивати уяву, креативність чи навички комунікації.
А ще дніпровська психологиня радить супроводжувати дитину на зібрання квадроберів, спостерігати за будь-якими змінами в її поведінці. Добре було б допомогти їй створити крутий костюм. Це зблизить батьків з дитиною, буде сприяти довірі між ними.
Фото Валерія Кравченка, з архіву Лялі Євтушенко та з відкритих джерел.Нагадаємо, раніше ми писали про те, скільки коштує у Дніпрі зібрати учня в школу.
