У дніпровському театрі «Віримо!» 27 та 28 січня відбулась довгоочікувана прем’єра «Біла пошесть». Два дні аншлагів свідчили про те, що дніпряни дуже скучили за виставами цього театру на великій сцені.
Поставити «Білу пошесть» вдалося завдяки громадській організації «Народна допомога Україна» та співфінансуванню програми ZMINA: Rebuilding, створеною за підтримки Європейського Союзу в рамках спеціального конкурсу заявок на підтримку українських переселенців та українського культурного і креативного секторів, за підтримки МБФ “ІЗОЛЯЦІЯ”». Заявлений жанр – «фантастичний реалізм часів однієї війни».
П’єса, яка є в основі вистави, була написана Карелом Чапеком у 1937 році. Але насправді вона про наше з вами сьогодення. Як зізнається режисер-постановник вистави Володимир Петренко, коли він прочитав цей твір, було враження, нібито на портреті 17-го сторіччя він побачив себе.
Доктор Гален (Тарас Шевченко) — винахідник, який створив ліки від смертельної хвороби. Але він висунув умову: вилікує людей від білої пошесті, якщо вони припинять воювати. Одразу ясно, що це – про нас. Бо пандемія та війна – це те, з чим ми живемо останні роки. Але шанс припинити страждання доктор дає тому, хто обожнює війну.
Сюжет побудований таким чином, що всі герої, крім Доктора Галена, знаходяться на стороні зла. Одні, як Батько (Володимир Косоног), обожнюють смертельну хворобу. Бо завдяки їй є можливість отримати бажану посаду замість померлих колег. Інші, як професорка Сігеліус (Варвара Вороніна), не хоче втрачати владу та гроші. Навіть якщо вона буде втримувати їх завдяки смерті своїх співвітчизників.
Один з найцікавіших та ключових персонажів – Маршал (Едуард Парнет). Коли до нього приходить біла пошесть, вмирати від неї ой як не хочеться. Заради лікування він навіть наважується припинити найголовнішу справу свого життя: війну проти маленького народу, проти «псевдодержави», яка чине несамовитий опір.
Але чи готовий народ, який є великим хіба що за розмірами, припинити війну? Відповідь на це питання, на жаль, нам зараз всім відома.
Крім чудової акторської гри, хочеться відмітити дуже вдалу сценографію Марії Пашкурової-Петренко. Мінімалістичні декорації роблять центром композиції конструкцію зі стрічкою, що рухається. Глядачі у своїх відгуках у соцмережах вже відмітили цю ідею як дуже вдалу. Особливо вражає остання сцена з солдатами, які падають, падають, падають…
Найближчим часом подивитись виставу «Біла пошесть» можна 3 лютого. А після цього театр «Віримо!» поїде на гастролі по Україні.
Юліанна Кокошко
Фото автора
