100 Tinder-побачень за рік і кохання всього життя

А він — ні

Одного осіннього вечора я встановила додаток Tinder. Навіщо? Бо всі навколо влаштовували особисте життя, у когось народжувалися діти, хтось одружувався. Знаєте, у декого стосунки складаються в 15 років, і потім їх разом ховають у старечому віці, а комусь доводиться шукати свою людину довго-довго. Я представниця другої групи, тож минулої холодної осені я взялася за активні пошуки особистого щастя. А де зараз усі знайомляться? Точно! В інтернеті, адже тут одразу видно, хто що шукає. Спочатку, думала, пограюся трохи та й набридне. Але затягнуло, аж потім…

Встановивши Tinder, погортала профілі хлопців, потім дівчат (просто щоб розуміти, з якими конкурентками маю справу), заспокоїлася і повернулася до чоловічої категорії, бо цікавила мене саме вона.

І понеслося. Лайкала багато, перша писала мало. За вечір таких метчів (коли лайки взаємні) можна назбирати до 20-ти, якщо більше — то вже не встигаєш усім відписувати. Із цих 20-ти все одно половина відсіюється одразу, а ще половина — після кількох фраз переписки. У такий нехитрий спосіб себе можна добряче зайняти по вечорах.

Діалоги бувають різні. Ну дуже різні:

Привет! Я Макс, мне 24, занимаюсь баскетболом и в свободное время отдыхаю с друзьями. В данный момент времени живу с бабушкой в своей квартире. У меня не заняты: среда, пятница и суббота. Давай решим по каким дням и где мы будем встречаться для секса: у тебя или у меня?

Привет, прекрасная леди! Твой профиль зацепил меня своей утонченностью.
Замечательные фотки. А в белье есть?

Ты в чем сейчас?))

Привет, красотка! А тело у тебя ничего! Если захочешь, чтобы его поласкал крепкими руками игрок киевской команды американского футбола, немедленно пиши мне!

Я нарешті закінчив ремонт у своїй новій квартирі, приїжджай на новосілля.

Привет, я Миша, не хотела бы ты сходить на кофе или вино? Какой вариант тебе больше нравится? Пошли завтра гулять .

У деяких хлопців був відвертий срочняк, і після утворення «парочки» вони миттєво писали: «Ходімо сьогодні на 20:00 до «Хвильового». Якщо я відповідала, що зайнята конкретно сьогодні, метч зникав…

Здебільшого намагалася не залазити в джунглі листування та якомога швидше призначати побачення або погоджуватися, якщо звуть. Так простіше «оцінити» людину. Жива зустріч дає змогу миттєво зрозуміти, твоє чи ні. Якщо перша думка «не моє» , то я не втікала з побачення, але на друге вже не йшла. Якщо на перший погляд здавалося «нічо так», то була ймовірність (і я сподівалася), що з цього може щось вийти.

Згодом я чудово опанувала мистецтво Tinder-переписки і освоїла безпрограшний стиль спілкування, після якого майже всі співрозмовники кликали на побачення.

Хлопці на зустрічах поводяться по-різному. Здебільшого самі запрошення на каву безневинні, як і перше побачення. Але деколи трапляється специфіка:

— Что сейчас делаешь? Пошли на пляж загорать.
— На тренировке была, сейчас еще к английскому готовлюсь)))
— Ой, ты устала. Ну ничего, я сейчас заеду на своем мерседесе и поедем в кино!

Або:

Сьогодні день народження закладу «Бридкий Койот» , будуть дівчата на барі танцювати. Давай сходимо, розважимося.

Чи так:

Вышло интереснейшее интервью с Нилом Тайсоном о физике малых частиц. Пошли в парк, обсудим.

Ну або:

Что делаешь в воскресенье? Могу организовать тебе фотосессию в стиле будуар.

Я спілкувалася з хлопцями з Києва й Ужгорода, з Нетішина й Дніпра. З «Берестейської» та Троєщини, з Дарниці й Оболоні. Пила каву/вино з режисером «Орла і Решки», звукачем із банди Дорна, істориком, баристою, пілотом дронів, проджект-менеджером, власником бізнесу дзеркал, продавцем дитячих іграшок. У своїй переважній більшості хлопці, з якими я ходила на побачення, були адекватними, розумними, успішними, з хорошою освітою і кар’єрою. Якщо мені ще хтось скаже, що в Києві немає нормальних хлопців, — це відверта брехня. Їх повно, вони всюди. Просто кожна людина шукає собі в пару когось із прирученими тараканами, які теоретично потоваришують із його (її) власними. Чесно кажучи, очевидно провальних побачень не було.

Але раз чи два траплялося, що хотілось розвернутися і піти. Ну от, наприклад, найбільш кумедні випадки:

— Помнишь, как мы здесь сидели в прошлый раз и пили сидр?
— Эм, ну я тут с тобой впервые. Вообще здесь еще ни разу не была.

Або:

— Як там твоя нова робота? Після того як ти їздив у Карпати, ми ще не бачилися, і ти говорив, що змінив роботу.
— Пф, так я тобі вже розказував. А ти ще казала, що теж оформлена в банку як ФОП.
— ????? Я ніякий не ФОП і не працюю в банку. Певне, ти мене з кимось переплутав.

Дехто ходить на побачення з такою регулярністю, що починає плутати людей між собою. Я теж не промах (атож, сходити на 100 побачень за рік!), але ніколи і нікого не сплутала між собою (принаймні ніхто не зізнався). Інколи я забувала імена, але добре пам’ятала історії, які мені розказували, емоції і свої враження від них.

То як же я встигла сходити на зустрічі 100 разів? Просто. Бувало, що ходила на побачення п’ять разів на тиждень і деколи з різними людьми. Якоїсь миті охочих стало так багато, що просто фізично зустрітися з усіма кандидатами не було можливості. А що вже говорити про друге, третє побачення! Двічі було так, що після одного побачення (прогулянка в парку з кавою) я йшла на наступне (коктейлі в барі). Про свій інтенсивний режим, звісно, хлопцям не говорила. Але, якщо повернутися до діалогів вище, то зрозумієте, що навряд чи їх це здивувало б. Багато хто бив мої рекорди.

Траплялися дивовижні співпадіння. Оце так! У нього такий самий мінус в окулярах, як у мене! Це все неспроста! У нього таке саме прізвище, як у моєї любої тітки! Вау, в нього день народження тоді, коли і в мого тата! Мабуть, це доля.

Tinder і секс

Чи було багато сексу? Аж ніяк. Тих, хто схиляв до інтиму в перший день листування, я відсіювала одразу, мені просто нецікаві такі стосунки, а тих, хто пропонував інтим після 1-2 побачень, було небагато. Якось узагалі небагато. Одного разу я грайливо натякнула хлопцеві на близкість, то він утік. І при цьому, згідно з опитуваннями, молоді неодружені чоловіки скаржаться на недостатність сексуальних відносин у своєму житті. То чому ж утік? Деколи зрозуміти протилежну стать буває надзвичайно складно.

Чи був секс на першому побаченні? Був. Двічі. Вважаю, що всі ми вільні люди у своєму виборі і якщо є взаємний інтерес і рішення свідоме, то чому б ні? Урешті-решт ніхто нікому нічого не буде винен і нічого поганого в таких стосунках не бачу. Додам лише, що варто все обговорювати.

Той самий

Ми познайомилися в листопаді. Було похмуро, холодно і волого. Дріботів дощ. Він запізнився на 10 хвилин. Пішли в затишний заклад пити какао. Говорили багато, цікавився мною, ставив багато запитань. Потім показував свої різні фото з роботи і подорожей, а я свої. На противагу вулиці у цьому закладі було тихо, спокійно і тепло. І в мене на душі так само.

Після цього почали багато переписуватися і вдень, і вночі. Потім зустрілися вдруге. І уже тут, окинувши оком, я зрозуміла, що «мій масштаб» і «з цього може вийти щось путнє» .

Ми продовжили листування. Йому дуже подобалися фото, то ми обмінювалися різними фотокартками: дивними, смішними чи пікантними, майже щодня.

Третю зустріч він скасував. При тому, що я уже була в центрі і гаяла час по магазинах, чекаючи визначеної години. Я образилася. За кілька тижнів переписка почала скочуватися в прірву. Потім все стало взагалі кволо. Я переживала, чому він не пише або чого так довго відповідає (типові дівчачі заморочки). Він відписувався «на відчепися» , закінченими фразами і реченнями, після яких не виникає бажання задавати нові запитання.

Я сказала, що не хочу це продовжувати. Інтенсивна переписка припинилась, але звичка ділитися цікавими фото лишилася. Раз чи двічі на тиждень він нагадував про себе всю зиму. Не можу сказати, що ігнорувала його, але пріоритети змінилися, і мої побачення з новими кандидатами з бездонного списку Tinder відновилися.

А потім прийшла весна. І ми зустрілися раз. Потім другий. Довго говорили, розмова текла як по маслу, а в «Білому наливі» грав Chet Faker No Diggity. На другий раз ми переспали. Я прокинулася зранку і перше, що побачила — його спину. Тиха несмілива думка «це моє» промайнула в голові. Але почувалася я не так райдужно. Мене не залишало відчуття, що це не ліжко, а конвеєр, і таких, як я, тут проходить чимало, настільки механічними здалися мені певні дії.

І я вирішила для себе припинити спілкування з цією людиною, йому цього не сказавши. Ніколи не писала перша, відповідала настільки сухо, наскільки це можливо. Йшли дні, тижні й місяці. У моєму житті було багато чого цікавого, нові знайомства, нові місця, нові події. Але тиха думка про «це ж було моє» не полишала. Він завжди був десь на горизонті моїх мрій і сподівань, хоча не брав участі в моєму житті абсолютно.

Одного літнього вечора, сидячи вдома і втупившись в екран ноута, я дивилася мелодраму. Наприкінці фільму батько давав настанови своєму синові і сказав такі слова: «Ми стільки відриваємо від себе, щоб не відчувати болю, що до 30-ти років просто закінчуємося. І кожній новій людині все менше можемо запропонувати. Але змушувати себе нічого не відчувати — означає насправді нічого не відчувати. Це так марнотратно. І якщо тобі сумно, боляче, не вбивай це» .

І чому мене зачепили ці слова? Раптом я усвідомила, що силою виштовхувала з себе почуття глибокої прив’язаності до конкретної людини. Закоханість? Мені так хотілося відчувати! Я зрозуміла, що нові хлопці вже не викликають щирого захвату, побачення стали буденністю, емоції повторювалися, одні й ті самі діалоги, я обійшла майже всі парки Києва і практично всі заклади центральної частини міста. Мені хотілося відчувати! Життя — це емоції. Без любові немає сенсу. Секс із почуттями — це абсолютно інше неземне блаженство, ніж без них.

І ближче до кінця серпня я здалась. Усіх нових претендентів на живі побачення відкинула, а тих, хто ще пописував, м’яко відшила. І написала перша йому. Запропонувала зустріч. Навдивовижу, ми почали часто і бурхливо спілкуватися. Не про буденні справи, не про стандарт-набір «як минув день», а про якісь побіжні теми. Було таке тяжіння в цих повідомленнях, якась ніжність, прихильність — у переписці це завжди відчувається. Принаймні мені так здавалося.

А потім ми зустрілися. І ще раз, і ще. І в передостанню нашу зустріч я відчувала вже такий палючий вогонь всередині, таку пристрасть, чого не знала ще ніколи досі. Мені здавалося, що в його очах було те ж саме. І ми обоє там сиділи і світилися світло-рожевими вогниками на весь заклад. Мені дуже хотілося бути з цією людиною, дивитися в ці темні очі і гладити голову ззаду на потилиці, змішуючи чорне волосся своїми пальцями. Мені хотілося затиснути його у своїх обіймах, щоби нас не розлучили всі небесні сили цього світу.

Я поверталася ввечері додому з осяянням, що знайшла те, що міститься в заголовку статті. Не хочу писати це слово, воно занадто значиме. У голові роїлися думки про яскраве майбутнє, про спільні подорожі Європою, про те, як святкуватимемо цей Новий рік, який тост йому на день народження я скажу, які солодощі я даруватиму, які дрібні милі речі я хочу робити і які не дрібні справжні вчинки я готова здійснити, щоби цій людині дарувати саме добро.

Просто дивовижно, як одна й та сама подія може мати тотально різне значення для двох людей. Для мене це було шалене полум’я у грудях, нещадно билося серце і тремтіли руки. А для нього, здається, це були звичайні посиденьки і нічим не примітна бесіда, як прісний чай з однойменною назвою. Тільки уявіть собі, наскільки все суб’єктивно і відносно у цьому світі!

І я стала параноїком. Стежила за ним в усіх мережах, дивилася, що він кому коментує, кого лайкає. З фейкової сторінки підписалася на дівчат, за якими він стежив. Скоро, переглядаючи їхні сторіз, вони стали мені як власні друзі. Я навіть скролила стрічку інстаграму, де видно, що лайкають ті, кого ти фоловиш (!), щоби бачити, що він робить у мережі. Це забирало багато часу й емоцій. Хвора.

Перші два тижні після цієї фатальної зустрічі спілкування було пречудесним, а потім у ньому знов щось змінилося. Він став холодним, як айсберг в океані, як заморожені гомілки в морозильній камері, як січневий морозний вечір, коли я мушу вийти купити воду.

Через місяць стало очевидно, що це кінець, і спільної дороги у нас уже не буде. І я ж уже проходила це з ним торік, приблизно в цей самий час, просто з меншими психологічними наслідками для себе, але знов, недалекоглядна, попалася на той самий гачок. Він тримав мене на цьому гачку цілий рік, не даючи можливості себе забути і втратити з поля зору.

Я написала і сказала, що це варто припинити. У мені кипіли такі бурхливі емоції, що я не могла дати їм раду. Відчувала такий напружений внутрішній стан, що перестала спати. Я не контролювала свій настрій, це позначилося на роботі, у мене зникла творча енергія, я не могла писати ні слова. Занадто багато думала, занадто переживала. Тижні, проведені в такому стані, знесилили мене. Цьому треба було покласти край.

Усе закінчилося, так і не розпочавшись. А мені так потрібна була моя людина — схожа на мене, проста і з гарним музичним смаком. Із ким можна обійматися в метро, ходити в кіно, разом дивитися порно і готувати пельмені. Стосунків у нас, по суті, не було. Чому це зіграло для мене таку важливу роль? Чому я надала певним речам такого великого сенсу? У нас же і не було нічого серйозного. Я не знаю. Але ж ваша мама теж переживає за ваш обід більше, ніж за кризу у Франції, правда?

Насправді, це мене добряче вибило з колії. І розумні думки ще прийдуть у мою голову, але згодом. Мені було боляче усвідомити втрату, коли всі крапки над «і» розставилися остаточно. Чи плакала? Звісно, і то багато. Ці емоції та почуття не витіснено і не втрачено, я буду їх переживати, як герой із фільму. Вивільнену енергію, яка залишилася не відданою іншій людині, спробую переспрямувати на творчість і самовдосконалення.

Вочевидь, мені доведеться попрацювати ще наполегливіше, щоби знайти особисте щастя. Із побаченнями вирішила на певний час зав’язати. Tinder-додаток залишається на моєму телефоні, але я його вже довгий час не юзаю.

P.S. Буду відвертою, я задумала написати статтю з заголовком «Як я сходила на 100 Tinder-побачень за рік і знайшла любов свого життя» дуже-дуже давно. Хотіла зробити соціальний експеримент, який би увінчався успіхом, а я би ним потім тріумфально хвалилася. Але не так все склалося, як гадалося — довелося додати підзаголовок. А ще довелося написати статтю під псевдонімом.

Джерело: thedevochki.com

______________________________________________________________________________________________

Більше цікавих історій в Telegram — https://t.me/DneprAfisha