Днепряне не могут смириться со смертью самоотверженного волонтера Сергея Кулинича, который ушел из жизни этой весной из-за сердечной недостаточности.
Днепрянин помогал раненным бойцам в больнице Мечникова и активно занимался плетением маскировочных сеток для защитников на передовой. Он был трудолюбивым и самоотверженным «паучком».
Смерть друга настолько потрясла днепровских волонтеров, что они запустили в соцсетях своеобразный флешмоб памяти Сергея, делясь своими воспоминаниями о нем.
-З ранку потрапила на пост про то, що Сергія більше немає з нами…
Не можу висловити всю ту біль, яка пронизує.
Сергей Кулинич був одним із самих гарних, світлих та добрих Чоловіків, з якими мене звела доля.
Ми познайомились в серпні 2014, в Штабі Мечці.
Він приходив майже кожен день. Ходив по палатах хлопців, розносив їжу, воду та сік. Завжди був поряд, якщо потрібна була допомога чи тверде чоловіче плече.
Сергій завжди був мовчазним, сором’язливим та завжди підтримував мовчки. Вислуховував мовчки, і коли вже не було сил, щоб триматись від усього жаху, він просто обіймав та казав, все буде добре, Свєтік.
У Сергія було хворе, але таке Велике Серце!
Мені дуже буде не вистачати тебе, Друже.
Покойся з миром, – написала волонтер Светлана Свердличенко.
– Алло, Сергійко, привіт, як справи?
-Це не Сергій, у мене для вас погані новини, тата більше немає…серце, три неділі назад. Немає нашого Сергійка…
Ми були його родиною, ми завжди бачили, що вчора плів Сергійко – його спосіб плетіння ні з яким іншим не сплутаєш – це чіткі різнокольорові трикутники, які він плів як справжній митець, одійде – подивиться, подумає, пошукає якийсь колір, трохи вплете і…чик, відріже пару сантиметрів стрічки. Як сумно тепер буде без цього Чик, без його тихої присутності – ”я прихожу і просто слухаю вас, мені є куди і до кого йти…”
Наче не стало частинки цілого, не стало одної з опор павучків…
Він мало що про себе розповідав, але ми знаємо, що Сергійко любив Україну, був волонтером в Мєчнікова, допомагав пораненим, а потім найшов себе в плетінні сіток.
Любий Сергійко, спочивайте з миром, тримайте для нас небо. Ваш неоціненний вклад в справу майбутньої Перемоги над ворогом завжди буде в наших серцях і спогадах, – пишет волонтер Людмила Люба.
А генеральный директор областной реабилитационной больницы Инесса Шевченко, просит властей назвать в Днепре улицу или парк в честь скромного, но очень самоотверженного волонтера Сергея Кулинича.
– Горе у меня и всей настоящей волонтерской семьи Днепра. Вчера исполнилось шесть лет штабу помощи раненых при больнице Мечникова. Уже шесть лет, как 9 мая и в дни Иловайской трагедии у меня круглосуточно текут слезы и я прячусь от мира. Забыть то, в чем пришлось быть невозможно. Сейчас узнала, что ушел из жизни Сережа Кулинич, один из первых наших волонтеров. Никогда в жизни я не встречала человека, который был бы больше, чем Сережа воплощением ангела и Божьего замысла на Земле. Рассказывать о нем можно много, но он был тих и скромен, и не очень любил публичность. Но вокруг этого тихого и доброго человека разливалась такая мощь живительной силы и энергии добра, что на нем держался смертельно уставший и черный от горя штаб. Борис Альбертович Филатов, сегодня рыдает весь волонтерский Днепр, который прошел ужасы 2014 и 2015. Я прошу пока от себя, помогите назвать в Днепре улицу или парк именем Сергея Кулинича. Мы, первые волонтеры, знаем и видели правду и если просим, значит, Сережа это заслужил. ОН ДЕЙСТВИТЕЛЬНО БЫЛ ВОЛОНТЕР ОТ ВСЕВЫШНЕГО!!! Ребята, волонтеры, присоединяйтесь. Сережа, прости нас, что не уберегли твое больное, но такое огромное и чистое сердце! – написала Инесса Шевченко.
Многие волонтеры и простые горожане поддержали эту идею и надеются, что в Днепре удастся увековечить память Сергея Кулинича.
