Нещодавно у Дніпрі виступив відомий український піаніст та композитор Євген Хмара з програмою «Музика для зцілення душі». Публіка була у захваті від музичного шоу, яким здивував артист. Всі гроші від концерту пішли на ЗСУ, а ще скриньку для донатів носили по залу помічники гастролера. Тож за допомогою дніпрян гастролеру вдалося зібрати біля 26 тисяч гривень. Перед концертом журналісту «Афіші Дніпра» вдалося поспілкуватись з Євгеном Хмарою у гримерці . Пропонуємо ваші увазі ексклюзивне інтерв’ю.
- Євгене, розкажіть, будь ласка, про цей тур.
- Він охоплює всю Україну. Називається «З піснями до перемоги», тур стовідсотково благодійний. На зібрані гроші купують пікапи, дрони для наших захисників. У концерті в Дніпрі брав участь місцевий струнний квартет. Після репетицій з ними можу сказати: це фантастичні музиканти. Взяв їх контакти, хочу запросити до Києва. Там буде моє потужне масштабне шоу.
- Ви неодноразово бували у Дніпрі. Яке у вас враження від міста зараз?
- Це для мене одне з найголовніших міст у світі, Дніпро займає дуже великий простір у моєму серці. Звісно, воно промислове, але я дуже люблю прогулятись по набережній. Тут живе моя рідня – на лівому березі. Вони далекі, але не тому що живуть у Дніпрі, а тому що це двоюрідний дядя. Коли буває у вашому місті, приходжу до нього у гості.
Зараз, під час війни, я бачу, що у Дніпра так само як і у Києва, дуже багато віри, потужності. Ми як нація пережили дуже багато горя з часів Голодомору. Мені здається, нас нічого не зможе зупинити, бо ми дуже жадаємо свободи. Ми дуже вільний народ. Тому зараз попри всю біль, яка є на нашій заплямованій кров’ю землі, все одно відчувається потужність.
- Як змінилась під час війни ваша музика?
- Вона як і раніше приходить до мене. Може, в трохи іншому форматі, але стала ще більш світлою. Я це сприймаю як ліки в першу чергу для моєї душі, а вже потім для тих людей, для яких вона звучить. Якщо говорити про фізичні властивості музики, вона мені нагадує структуру молекул води. Над музикою проводилось дуже багато експериментів. Думаю, багато хто бачив у ютубі ролик, де на поверхню висипається пісок, вмикається музика і створюються цікаві форми, візерунки.
Музика дійсно структурує. Вона здатна звучати у тому вигляді, як ми її сприймаємо, тільки при цьому фізичному складі атмосфери. Тобто на іншій планеті музика звучала б вже по-іншому. Як доказ цьому – опустіться під воду та послухайте, як там звучить мотор від човна. Там абсолютно інше звучання. Музика – це енергоінформаційна субстанція, яка дуже сильно допомагає людям. Якщо занурюватись у глибоку історію, десятки тисяч років тому, коли були перші поселення людей, першим музичним інструментом завжди був голос. Бо люди завжди співали – від колискових до пісень під час сумних моментів. А потім вони почали вигадувати різні музичні інструменти. Тобто музика звучить на нашій планеті дуже давно.
- У вас разом зі співачкою Дар’єю Ковтун троє дітей. Могли б виїхати за кордон – гастролювати там, спокійно жити…
- Взагалі таких думок немає. Молю Бога про те, щоб вони не з’явились. Це буде означати, що в нашій країні все прекрасно. Я вірю, що все буде добре. Нам потрібно це пройти, хоча дуже боляче. Кожен з нас є центром Всесвіту, а Україна зараз захищає Всесвіт.
- За останні майже два роки вам доводилось виступати у екстремальних умовах. У Запоріжжі, до прикладу, під час вашого виступу вимкнулося світло. Що ще було?
- Був полігон, куди після нашого від’їзду був «приліт». Багато було історій. Коли ми з родиною на третій день війни намагались виїхати з Києва, ледве не попали під ворожий обстріл. Російський МІГ-24 летів над трасою та розстрілював українську колонну. Це було якраз перед нами. Довелося з’їхати з траси, перечекати. Ми бачили, як горіла та колонна. Але у порівнянні з тим, що сьогодні переживають деякі українці, ми не пережили майже нічого. На початку війни дружина з дітьми виїхала закордон, але народжувати молодшого сина приїхала до Києва. Зараз всі вони в нашій столиці.
- Чула про те, що в Ірпені був знищений дуже дорогий для вас рояль, на якому грав Елтон Джон.
- Так, він знаходився на складі. Цей інструмент дійсно був легендарним, на якому грали світові метри. Це моя особиста втрата, бо для мене рояль – це жива особа. Так само як літак «Мрія» – це друга велика втрата. Я дуже захоплююсь небом, літаками. Як скажений їздив та зустрічав «Мрію», брав з собою дітей. Був в ньому всередині. Ми довго співпрацювали з компанією «Антонов», я тренувався на їх авіаційних тренажерах. Обов’язково продовжу цю співпрацю після війни. «Мрія» – моя ровесниця, 1988 року народження. Перший її переліт був у 2000-х роках, я його випадково побачив.
- Чи підтримуєте ви зараз свою фізичну форму?
- Так, але карате вже у минулому. Зараз це турніки, бруси. Я взагалі проти залів, але за те, щоб все ж таки займатись спортом. Наприклад, бігати. Намагаюсь знаходити для цього час.
Інтерв’ю взяла Юліанна Кокошко.
Фото автора та з відкритих джерел.
