У Дніпрі презентували книгу “Залізна евакуація” Андрія Пермякова. У ній розповідаються історії героїв-залізничників, які ризикуючи життям рятували українців.
Ідея книжки – задокументовані історії залізничників, які проводили евакуацію наших громадян. Головний меседж – пам’ятати ці історії, щоб ніхто не забув, як це було.
“З часом всі ці емоції можуть згаснути, люди можуть забути якісь певні моменти. Ці історії дуже важливі. В кожній з них – доля людини, залізничників, тисяч людей, яких вони рятували.
Книжка охоплює не тільки залізничників, яких ми звикли бачити – провідниці, машиністи, чергові по вокзалу. Це ще і історія про багатьох представників різних професій – колійники, диспетчери, прибиральниці, енергетики, зв’язківці. Для того, щоб потяг пройшов з громадянами, всі ці люди забезпечували цей шлях“, – розповів автор книги Андрій Пермяков.
Історії зібрані зі всіх регіонів України, як пазли, які складають загальну картину.
“У Дніпрі ми намагаємось читати більше місцевих історій. Всі вони мене дуже вразили. Деякі факти не можна озвучувати, оскільки війна ще триває“, – каже автор “Залізної евакуації”.
Книжку вже презентували у Києві та Дніпрі. На черзі – Харків, Львів та Одеса.
Тираж книги становить 1000 примірників. Її надають бібліотекам, а також дарують безпосередньо героям-залізничникам.
На залізничному вокзалі Дніпра майже з перших днів повномасштабного вторгнення працює Центр допомоги матерям з дітьми.
“В перший день, коли я прийшов, на вокзалі було дуже багато людей. Найскладнішим завданням було відправляти їх на евакуаційний потяг. Треба було слідкувати за всіма, особливо, якщо були діти. У нас формувались списки, потім передавали їх провіднику.
Особливо запам’ятав історію, коли нам ввечері привезли людей з Бахмута. Було дуже багато родин з дітьми, ми саджали їх на евакуаційний потяг. Було видно, що діти дуже налякані. Складно було навіть дивитися на це“, – розповів Микита Курило, волонтер Центру допомоги матерям з дітьми на залізничному вокзалі Дніпра.
“Сьогодні (4 березня) рівно рік з дня заснування нашого центру. Цей рік був одночасно і складний, і дуже продуктивний. Я не втомлююсь повторювати, що війна не має перерви, не має вихідних, тому кожен з нас за цей час пройшов дуже багато, як емоційно, так і фізично. Всі ми повинні пам’ятати, що працюємо заради Перемоги, а вона обов’язково скоро наступить.
Особисто для мене одним з найважчих днів було 8 квітня, коли ми в черговий раз зрозуміли, що наші вороги терористи. В той день росіяни вдарили по залізничному вокзалу в Краматорську. Ввечері цього ж дня ми приймали людей, які під час ракетного удару знаходились там. Пам’ятаю родину, яка приїхала до Дніпра без найменшої дитини – вона загинула в Краматорську. Ми бачили кров на одягу батька, кров його власної дитини“, – згадує Ярослав Крисько, куратор волонтерського Центру допомоги матерям з дітьми Координаційного штабу волонтерів Дніпра.
Фото Володимира Федорищева.
За матеріалами сайту “Наше Місто“.
