Восени пліткувати під під’їздом, взимку дивитися вдома серіали, навесні та влітку поратися на дачі. А ще доглядати онуків та ходити по лікарнях. Саме така доля нещодавно чекала на тих українців, які вийшли на пенсію. Але часи змінюються, з ними змінюємось і ми.
Звісно, регулярно подорожувати світом, як це роблять пенсіонери з розвинутих країн, наші поки що не можуть. Але зробити своє життя ненудним, сповненим яскравих вражень, їм точно під силу. До Дня людини похилого віку, який відзначався 1 жовтня, ми поцікавились, як проводять вільний час дніпровські пенсіонери. Та зібрали лайфхаки щодо того, куди та як вони можуть потрапити безкоштовно або зі знижками.
В органному залі – пенсійний аншлаг
Цього літа я з сином збиралась на концерт до Будинку органної та камерної музики. Коли домовлялась стосовно квитків, знайома мене попередила: приходь раніше десь за півгодини, бо буде багато людей. Ми прийшли завчасно і дійсно побачили, що заздалегідь залу заповнює дуже велика кількість літніх слухачів. Жінки були разом з чоловіками, але частіше – з подругами. Хтось йшов, спираючись на палицю, хтось навіть їхав на візку. Але всі були нарядно вдягнені, з блискучими очима. На обличчях – передчуття свята.
Таких глядачів було приблизно п’ять-шість десятків, вони повільно заходили до зали та займали місця по обидва боки від партеру. Дуже натхненно сприймали виступ органіста, вигукували «браво!». А наприкінці аплодували стоячи. Після завершення заходу вони, на відміну від молодих та зрілих, які завжди кудись поспішають, не квапились покидати будівлю. Літні відвідувачі ще деякий час роздивлялись розписи на стінах, неквапливо прогулювались по доріжках. А на трамвайній зупинці обговорювали почуте. Та планували наступні культпоходи.
Квитки дають безкоштовно
Для багатьох літніх дніпрян та переселенців, які мешкають у нашому місті, такі музичні вечори можливі завдяки проєкту «Університет третього віку». Тим, хто до нього долучився, організатори безкоштовно пропонують запрошення до філармонії, органної зали, театру драми та комедії, театру опери та балету. Кожен учасник може отримати один квиток на місяць.
Ще можна відвідати екскурсії до культурно-ділового центру «Менора», очні лекції з таких напрямків як психологія, здоровий спосіб життя, українознавство. А також заняття зі скандинавської ходьби, східних танців, черлідингу, китайської гімнастики з ракеткою “Плейстік”, оздоровчої гімнастики з танцювальними елементами – це бачата та зумба. Пенсіонери із задоволенням беруть участь у майстер-класах з рукоділля, виготовлення свічок, плетіння оберегу, кавомалювання. Поки погода дозволяє, у літніх людей є можливість відвідати двічі на місяць ретровечірку в Новокодацькому парку та парку Глоби.
Звісно, під час війни кількість тих, хто відвідує різні заходи, зменшилась. Для цього є як об’єктивні, так і суб’єктивні причини. Певний час театри та музеї взагалі не працювали. Згодом більшість з них отримали дозвіл на роботу за наявності укриття. А пенсіонери знову потягнулись за культурою, навіть почали ходити до таких місць більш активно. За дев’ять місяців цього року вони взяли вже майже стільки ж безкоштовних квитків, як і за весь 2021 рік. Якщо хочете бути серед них, про все можна дізнатись за телефонами: 093 -134-46-69, 068-753-71-71, 099-607-56-97 або за адресою: вул. Старокозацька, 40-Б.
Куди можна потрапити без грошей
У нашому місті є чимало місць, куди літні люди можуть потрапити безкоштовно або зі знижкою – було б бажання. Будь-який пенсіонер має змогу відвідати з 50-відсотковою знижкою Музей історії Дніпра. Звичайний квиток коштує 200 гривень, а за наявності пенсійного посвідчення – 100. Є невеликі знижки для тих, кому «за» у Дніпропетровському художньому музеї. Замість 30–50 гривень літні відвідувачі сплачують 20-30 гривень.
Цікаві безкоштовні лекції, виставки, концерти постійно проходять у бібліотеках. Інформацію можна знайти на їхніх сайтах, а також зателефонувавши у ці заклади. Ось декілька корисних підказок.
Обласна універсальна наукова бібліотека – вул. Савченко, 10, тел. 056- 770-57-32.
Міська бібліотека – вул. Воскресенська, 23, тел. 056-740-37-11.
Розмовний український клуб на базі Центральної державної науково-технічної бібліотеки гірничо-металургійного комплексу України працює абсолютно безкоштовно. Заняття відбуваються щочетверга у читальній залі за адресою: м. Дніпро, вул. Вернадського, 23. Обов’язковий попередній запис за тел. 093-506-53 94.
Безкоштовні художні та фотовиставки проходять у багатьох кав’ярнях. А також у виставковому залі Національної спілки художників України, вул. Січеславська Набережна, 11 та Будинку мистецтв, вул. Філософська, 23. Тільки намагайтесь потрапити у ці зали по буднях — на вихідних вони можуть бути зачинені.
Якщо погода дозволяє, можна піти на безкоштовну екскурсію містом. Гід розповість найдивовижніші факти про пам’ятник Дмитру Яворницькому біля Історичного музею, Спасо-Преображенський собор, будинок Яворницького, Палац Потьомкіна, Будинок диявола, Міську думу, Катеринославський бульвар, будинок Мізко. Дізнатись про те, коли саме буде найближчий піший тур, можна за телефонами: 068-682-25-57, 066-38-45-093, 093-80-22-383.
Також безкоштовні екскурсії та лекції доволі часто проводить Туристичний інформаційний центр, який розташований на площі Героїв Майдану, 1. Контактний телефон – 067-602-60-90.
Онуки дозвіллю не перешкоджають
Мій дзвінок застав 64-річну Ніну Козуб по дорозі з зарядки на заняття з української мови. На руханку у парк Глоби вона їздила все літо. Збирається продовжувати і після того, як з початком холодів вони перемістяться у приміщення.
– Добираюсь здалеку, бо живу на житловому масиві Північний, – зізнається Ніна Петрівна. – Але інакше вже не можу, бо руханка – це й здоров’я, й спілкування зі знайомими. Шкодую, що не можу витягнути на спортивні заняття чоловіка. Але у багато місць ми ходимо разом. Чоловіка звати Микола Володимирович, йому 67 років. Наприклад, нещодавно ми відвідали цікаву історичну лекцію про наших земляків у обласній бібліотеці. Також ходимо разом до театрів, на концерти.
У Ніни Петрівни двоє дітей та четверо онуків. Наймолодша онучка Любочка цього року пішла до першого класу. Звісно, бабуся проводить з нею багато часу, але й про себе не забуває. Вважає, що кожна літня людина має дбати про своє дозвілля. Бо це дає сили та наснагу.
– Коли виходжу у люди, завжди вдягаю найкраще вбрання, – підкреслює Ніна Козуб. – Сукні не ношу, але в мене є гарні кофтинки та штани. Фарбую очі, губи. Тож такі події мені необхідні як повітря. Буду продовжувати попри все займатись тим, що мені цікаво!
Схудла завдяки руханці
66-річна Алла Просяна теж, попри вік, дуже активна жінка. Крім парку Глоби, відвідує ще спортивні заняття у парку Пісаржевського. Вони не дають старіти тілу. А історичні лекції Миколи Чабана та Максима Кавуна тренують мозок та розширюють світогляд.
– За декілька місяців я схудла на сім кілограмів, – пишається собою Алла Іскандерівна. – Це все завдяки руханці та тому, що я намагаюсь якомога більше ходити пішки. Після цього цілий день почуваюсь добре. Ще залюбки відвідую різноманітні майстер-класи – наприклад, ті, де роблять обереги. Більшість виробів відправляємо нашим захисникам, а деякі залишаємо собі.
А ще у Центральній науково-технічній бібліотеці, що на вулиці Вернадського, Алла Просяна відвідує безкоштовний україномовний клуб. Після початку великої війни вона повністю перейшла на українську. Тож вивчати рідну мову для неї і корисно, і цікаво.
– Я скрізь розповідаю про заходи, які відвідую, – каже Алла Іскандерівна. – Але, на жаль, далеко не у всіх є бажання до них долучатись. Люди лінуються. Вважаю, вони просто не достатньо люблять себе. Так не має бути.
Концерти та виставки замість ліків
Сім років тому у мешканки Дніпра Ірини Семенчук виникли серйозні проблеми зі здоров’ям. Після тривалого лікування хвороба відступила. Але медики, крім регулярних обстежень, порадили Ірині Анатоліївні отримувати якомога більше позитивних емоцій.
– Я багато років працювала археологом, звикла до того, що мене оточують освічені інтелігентні люди, – зазначає вона. – Так склалося життя, що власної родини в мене немає, дачі теж. Тож шукати позитив вирішила там, де гуртується інтелігенція. На виставах, концертах, виставках.
Дуже швидко пенсіонерка, якій зараз 70 років, поринула у світ мистецтва. Залишати його не збирається й досі, хоча, звісно, під час пандемії ковіду та війни довелось збавити оберти. До цих подій Ірина Семенчук щодня кудись ходила, щоб культурно розважитись. Бувало, що й по декілька разів на добу! При цьому коштів вона витрачала мінімум, а то й не витрачала зовсім. Те саме продовжується й досі. Як їй це вдається?
– У кожному випадку це відбувається по-різному, — посміхається Ірина Анатоліївна. – Наприклад, до оперного театру я ходжу вже 50 років. Тож за цей час вже завела деякі зв’язки, завдяки яким отримую запрошення на різні вистави. Але потім я зазвичай відпрацьовую їх. Пишу рецензії на те, що побачила, на своїй сторінці у фейсбуці. Мені це приносить справжнє задоволення. Знаю, що багатьом артистам, режисерам, музикантам подобаються мої дописи. Вони чекають на них, хоча я далеко не завжди схвалюю те, що побачила. Декілька років тому директор Будинку органної та камерної музики навіть виписав мені абонемент на рік та ображався за те, що я відвідую тільки один концерт на день, а не два чи три. Довелось пояснювати, що я вже літня та не дуже здорова людина.
Дуже багато заходів, які відвідує Ірина Семенчук, безкоштовні для всіх. Просто треба знати, де їх шукати. Це, до прикладу, лекції та виставки у бібліотеках, про які дніпрянка дізнається через інтернет. На відкриття виставок у всіх музеях зазвичай можна потрапити безкоштовно. Також дніпрянка є частою гостею у Дніпровській академії музики. Зранку та вдень там проходять лекції-концерти для студентів, до яких можна доєднатись. А іноді – сходити туди й ввечері.
– Я дуже люблю концерти в академії музики, знаю там майже всіх викладачів, – зізнається Ірина Анатоліївна. – Якось було так, що я пропустила один концерт за участю оркестра, яким керує відомий дирижер Дмитро Логвін. Після наступного концерту ми побачились з ним і він запитав: «А чого це я вас минулого разу не бачив? Приходьте завжди обов’язково і пишіть про нас! Ви не музикант, але дуже часто ви пишете краще, ніж деякі журналісти». Мабуть, секрет в тому, що я не тільки як слухачка та глядачка з великим досвідом доволі добре знаюсь на музиці, театрі, образотворчому мистецтві, а й пишу свої мінірецензії від щирого серця.
Писати у соцмережі про те, що вона побачила та почула, для Ірини Семенчук – також одна з необхідних умов для її позитивного настрою. А ще пенсіонерка таким чином опановує українську мову, на яку вона майже повністю перейшла півтора року тому. Свої пости Ірина Анатоліївна завжди доповнює світлинами, зробленими власноруч на телефон. Вона фотографує картини, сцени з вистав. А після заходів дуже часто йде за лаштунки та робить селфі з артистами. Зараз в неї зібрався вже великий архів, який вона переглядає довгими вечорами – звісно, якщо нікуди не йде.
– Я живу неподалік від облради, тож мені досить зручно діставатись до багатьох культурних локацій, – підсумовує Ірина Семенчук. – Якщо повертаюсь додому в темряві, вмикаю ліхтарик. Його мені подарували пожежники, які колись гасили пожежу в нашому дворі. Щодо газового балончику, він мені не потрібний. У мене немає жодного страху, що хтось зацікавиться сумочкою 70-річної пенсіонерки. Тож я сміливо насолоджуюсь мистецтвом, чого й вам бажаю.
За матеріалами Наше Місто.
