Ми мусимо бути вовчицями!
Сьогодні Ольга Цибульська – співачка, переможниця першої «Фабрики зірок», ведуча багатьох заходів – посіла певне місце в українському шоу-бізнесі. Але яким він був, її шлях до слави? Як саме їй, простій дівчині з містечка Радивилова, що на Рівненщині, вдалося підкорити столицю і продовжувати триматися на вершині? Про це Ольга розповіла під час нещодавнього приїзду до Дніпра.
— Мій шлях до популярності – непроста штука. Мабуть, багатьом здається, що це така історія, яка починається сьогодні і завтра вже все відбувається. Але особисто в мене була значно складніша історія, з певними внутрішніми трансформаціями. Це все дається нервами, валер’янкою та сивим волоссям, яке потім треба зафарбовувати… Я до популярності ставлюся досить скептично. Намагаюся донести до чотирирічного сина Нестора, що мама-артистка — це так само важливо, як мама-лікар, прибиральниця чи вчитель. Його мама відрізняється від інших лише тим, що її частіше показують по телевізору. Скажу відверто: іноді, коли в супермаркеті вибираю яйця й до мене хтось підходить і питає: «Це ви Ольга Цибульська?», я кажу: «Ні! Ви помилилися!»
–– Як вам вдається поєднувати вашу сім’ю та роботу?
— Це досить складно. В шоу-бізнесі все влаштоване так, що тільки-но ти зникаєш з екранів, усе, над чим працював декілька років, розсіюється. Ти можеш десятиліттями створювати імідж, будувати кар’єру, потім на місяць-інший випасти з ефіру – й одразу з’являються люди, які питають, хто це. Тому коли Нестору було два тижні, я зателефонувала батькам: «Мамо, тато, приїжджайте!» Зціджувала молоко, ставила в холодильник, залишала мамі немовля – і вперед, на зйомки! Зараз, коли батьки нарешті переїхали і живуть поруч із нами, стало простіше. Але все одно я не раз плакала у ліфті, що я – не мама, а стерва. Бо замість того, щоб поскладати з дитиною пазли, доводиться кудись їхати. Вимушена постійно балансувати і знаходити золоту середину, щоб вдавалося встигати майже все. Я навчилася розставляти пріоритети в житті. Якщо, наприклад, кличуть на якусь не цікаву для мене презентацію, то я краще залишуся вдома, гратимусь з Нестором в кубики або стрибатиму з ним на батуті у дитячому центрі.
–– Можете порадити жінкам, як встигати все?
— Ха-ха-ха… Якось до мене звернулися з харківського видавництва саме з такою пропозицією – написати книгу про те, як жінкам усе встигати. Ми зустрічалися з редактором, я начитувала тексти, вона їх записувала, я перевіряла… Так ми написали три розділи, після чого я сказала: «Вибачте, але, мабуть, не зараз…» Напевно, напишу цю книгу на пенсії. Коли мені буде років 80, молодий коханець носитиме мені каву, а я думатиму над тим, чим зайняти свого діда… І в проміжках між цим буду щось писати. Вважаю, що немає єдиного рецепту, який може підійти всім. Кожна жінка мусить сама розставити пріоритети, інтуїтивно відчувати, що саме їй потрібно. Ми від природи мусимо, як співає Олежка Вінник, бути вовчицями і нюхом відчувати, де тобі потрібно більше, а де менше. Сьогодні багато жінок хочуть бути успішними, будувати кар’єру… Насправді треба, стоячи перед дзеркалом, чесно відповісти, чи потрібно це тобі. Я впевнена, що є жінки, яким для щастя потрібно лише вдало вийти заміж і народити п’ятьох дітей. І це не значить, що ця жінка менш щаслива, ніж я. Тому хочу звернутися до дівчат: насамперед будьте чесними із собою! Не бійтеся сказати тим стереотипам, які нав’язує соціум: мені для щастя це не потрібно.
— Чи встигаєте ви відпочивати разом з родиною?
— Іноді. Минулої осені ми з чоловіком і сином літали на Крит. Були там днів 15: подорожували островом, смачно їли, танцювали, круто проводили разом час… А взагалі в мене вихідний буває хіба що в понеділок – цей день проводжу разом із дитиною. Більш за все надихає сім’я, але і з самою собою мені не нудно. Золотий час – це ніч. Саме тоді я можу намазати на обличчя те, що хочу, включити кіно або взяти книгу і надихатися! Дуже люблю дивитися документальні фільми. От нещодавно передивилася серії про Скандинавію Володимира Познера. Дуже вразила стрічка про Стівена Хокінга. Як дівчинка люблю романтичні картини. «Вікі. Крістіна. Барселона» — це мій антидепресант. Передивляюсь цей фільм восени, коли холодно. Ще одна пігулка від поганого настрою – «Любов і голуби». Щодо книг, то мені подобається твір «Лев Толстой: Бегство из рая». Лев Толстой – це для мене праобраз всіх чоловіків на планеті. Харизматичний, талановитий, егоїстичний… Це історія про те, як чоловік все життя прожив із жінкою, а потім втік від неї вмирати на самоті. Нам, дівчатам, є над чим замислитися…
— Ви — досить нетипова поп-зірка. Не тільки серйозні книжки читаєте, але ще й у «Що? Де? Коли?» граєте…
— Дійсно, я член інтелектуального клубу. Грала в команді Сергія Сивохи, програма виходила на каналі «1+1». Зараз пауза, але навесні збираються повернути цю гру. Було страшно, але я відчула, що людський мозок має космічні здібності. Тому закликаю всіх: читайте, дивіться пізнавальні фільми – це може знадобитися в найнеочікуваніший момент. А ще після поїздки до Іспанії я почала займатися з педагогом іспанської мови. Мені здається, колись давно я була іспанською королевою…
— Олю, як вам вдається підтримувати себе в гарній фізичній формі?
— Дієти – це не для мене, я люблю смачно поїсти. Борщем можу снідати, обідати та вечеряти. Спортзал не дуже приваблює – краще танці з балетом. Більш за все мене стимулює, коли разом із чоловіком збираємося кудись полетіти. І я знаю, що будуть фотки в купальниках… А ще я багато працюю як телеведуча, на мене дивиться вся країна. Тому хочу, щоб зайві кілограми не заважали людям розгледіти в мені ще щось, окрім фігури. До речі, 28 лютого мене чекає п’ятигодинний прямий ефір у Палаці «Україна» — великий весняний концерт. Тому зараз після шостої години я зашиваю рот…
— А де ще найближчим часом вас побачать глядачі?
— Готуюсь до запису нової пісні та до запуску інтернет-проекту. Сьогодні я маю більше, ніж те, про що могла мріяти. Колись я приїхала в Київ з маленького містечка на Західній Україні – без грошей, зв’язків, всього боялася… Але в мене завжди був тил — сім’я, яка вірила і підтримувала. Мама писала: «Доню, я розумію, що тобі складно. Але ти ж пам’ятаєш, як ти виходила на середину кімнати з дезодорантом у руках замість мікрофона? Як ти мріяла співати, бути телеведучою». Те, що я маю сьогодні, — це дуже багато відносно того, що я могла собі уявляти. Але дуже мало відносно того, що я хочу! Головне, чим я керуюся, це все робити професійно і приймати такі рішення, після яких не захочеться плюнути на себе в дзеркало.
— Ви записали разом з Дзідзьо пісню «Чекаю. Цьом». Чи плануєте ще якісь дуети?
— Ця пісня – реальна історія, яку поклали на музику. Перший раз він побачив мене, зовсім молоду та зелену «цибулину», на конкурсі. Спитав, хто я, побажав успіху. Ми довгий час не бачилися. Зустрілися за десять років, коли я вже була телеведучою каналу «М1», а Дзідзьо прийшов до мене на ефір. Потім я виходила на сцену на врученні однієї з музичних премій, і Дзідзьо при всіх мене смачно цьомкнув… Коли поверталася додому, написала пісню. Дзідзьо сказав: «А нащо ти розповіла, як усе було? Тебе тепер чоловік з дому вижене, а мене – жінка…» Мене часто питають, чому кум Дзідзьо не бере мене у своє кіно. Він каже, якщо я з’являюся на екрані – це завжди еротика. Тож як буде потрібна актриса саме на таку роль, він мене запросить.
— Олю, що ви були ведучою на багатьох весіллях. Які запам’яталися найбільше?
— Я провела 629 весіль. Перше – в сьомому класі, це було весілля доньки директора школи. До речі, якось влітку я вела весілля поблизу Дніпра, в одному заміському комплексі. До мене підійшла жінка і сказала, що багато років тому була на моєму першому шкільному весіллі. А найкрутіше ось що. Нещодавно мій колишній дзвонив моєму концертному директору – хотів, щоб я провела його весілля! Був готовий заплатити подвійний, навіть потрійний гонорар. Але я відмовилася. Бо знаю, який він у відносинах. Точно буде розлучення, а я не хочу псувати собі статистику, колись уже зіпсувала рік життя…
Юліанна КОКОШКО.
Фото Валерій КРАВЧЕНКО.
—————————————————————————-
Вся Афиша Днепра в Telegram — https://t.me/DneprAfisha
