23 грудня у Дніпрі гастролювала «Студія Квартал-95». Попри те, що найдешевший квиток на останній ряд балкону коштував 590 гривень, зал був повний.
Шоу починалося о 17.00. Коли я підійшла до Палацу Машинобудівників о 16.50, побачила дорогі авто, які щільно були припарковані вздовж дороги. А ще – величезну чергу на вхід. Пройшло біля 15 хвилин перш, ніж я нарешті потрапила у фойє. Тут, біля ялинки, двоє дівчат продавали худі та кепки з символікою 95-го кварталу. Поряд стояв бокс з надписом про те, що гроші від продажу мерчу підуть на підтримку контрнаступу ЗСУ.
- Два з половиною роки ми не їздили по гастролях, – одразу попередив Євген Кошовий. – Тому сьогодні буде як в перший раз. Ми трошки апгрейдили свої старі номери. Будемо матюкатись, бо який час – такий і гумор.
Далі Кошовий розповів про те, що він з командою проїхав по багатьох гарячих точках, те артисти спілкувались з нашими захисниками. Така інформація, мабуть, мала реабілітувати «кварталівців» в очах тих, хто вважає, що їх місце – на фронті, а не на сцені. Саме таких дописів під анонсами концертів «Вечірнього кварталу» у соцмережах ви знайдете чимало. Але справа в тому, що серед тих, хто прийшов на концерт, не було жодного з тих дописувачів. Про відомі слова Кошового стосовно того, що він не піде воювати, бо його там одразу вб’ють, ніхто не згадував. Дніпряни хотіли того суботнього вечора просто посміятись та відпочити.
Протягом концерту, який тривав більше двох годин, тема війни звучала постійно. Наскільки вдало – це питання. Зрозуміло, що жартувати про війну дуже складно. Висміювати страшного ворога – завдання з зірочкою навіть для досвідчених гумористів. Як на мене, номер про концерт Кобзона у пеклі з хором, який «валяється на дорозі під Лиманом» – не дуже гарна ідея. Не тому що шкода рашистів, а просто тому що не смішно.
А між тим, аналізувати гумор «кварталівців» – не вдячна справа. Бо тим, хто його любив раніше, він подобається і зараз. Більшість глядачів щиро сміялась над номером, коли у дупу Юрія Ткача, герой якого знімав роботу ППО, засунули його телефон. І номер про те, як п’яний (а виглядало так, начебто зовсім дурний) Юрій Великий писав заяву директору школи, теж зайшов нормально. А коли Степан Казанін грав на гітарі, весь зал кричав у проміжках «За…бісь!». І все це шоу для багатьох українців – насправді «за…бісь», іншого їм непотрібно.
У середині концерту відбувся аукціон. На продаже були виставлені дві картини – пейзаж митця зі Слов’янська та абстракція дівчинки з Бородянки. Перша пішла за 55 тисяч гривень, друга – за 33. Гроші «кварталівці» обіцяють перерахувати на потреби ЗСУ.
За дві години після початку концерту почалася повітряна тривога. Про це повідомив Олександр Пікалов під час того, як на сцені йшли приготування до останнього номеру. Після узгодженням із залом переривати виступ не стали. В інтернеті писали, що у бік Дніпропетровщини рухаються ворожі ударні БПЛА, а на сцені герой Степана Казаніна прибіг з гвинтівкою збивати «шахеди». Фінальна пісня під падаючий сніг нагадала, що скоро Новий рік. І навіяла думки про те, що жартувати, звісно, потрібно, навіть у такі страшні часи як наші. Але особисто мені все ж таки більше до душі одна Олена Кравець, ніж всі «кварталівці» разом, яка пішла з цього проєкту у «Тихий вечір».
Юліанна Кокошко
Фото автора.
