Батькам дніпровських школярів не позаздриш: вже кілька тижнів не вщухають розмови про форми навчання та складнощі цього навчального року. Мами, які виїхали з дітьми за кордон, перебувають в такому ж самому стресі, тільки окрім питань по дніпровських школах в них є ще один головний біль – здобуття освіти у місцевих закладах. У багатьох дітей, хто зараз перебуває в Європі, процес навчання розпочався на початку серпня. Ми запитали мам з Дніпра про закордонні школи.
Норвегія: 3 км до школи і 15 хвилин на домашку
Дніпрянка Анастасія Бабак із двома дітьми у березні 2022 року перебралася до норвезького Вестбю: тікали від страшної війни. Це невелике поселення на південному сході країни, де мешкає близько 15000 осіб.
На той час старший син Анастасії, Кирило, навчався у першому класі дніпровської школи №35. Сьогодні він успішно перейшов у третій клас, але вже у норвезькій школі. При цьому хлопчик встигає поєднувати навчання у чужій країні зі свою рідною 35-ю. Норвегія дає захист українцям на три роки. Батьки не впевнені, чи залишаться жити за кордоном, є і претензії до системи норвезької освіти. Тому на сімейній раді вирішили залишити дитину і в українській школі на екстернатурі.
Після переїзду маленького Кирила доправили до школи при гуртожитку для біженців, що знаходиться в іншому місті. Це був «велькомстклас» (вітальний клас), де навчалися діти різних національностей, які погано знають норвезьку мову. Адаптуватися допомогли вчителі, які говорять російською та трохи українською. Великий наголос у програмі робився на вивченні мови, і тепер, вже у третьому класі, Кирило вільно відвідує заняття норвезькою.
Через незручність трансферу, у серпні 2022 року його перевели до класу за місцем проживання. На заняття дитина добирається самостійно, велосипедом або самокатом. У принципі, тих учнів, хто живе на відстані понад 3 кілометри від школи, возить безкоштовний автобус. Але наш герой мешкає ближче: для таких школярів транспорт не передбачено. Для місцевих це – не проблема: велосипеди та самокати тут у пошані.
Як розповідає Анастасія, у норвезькій школі, як і в українській, 5-денний тиждень. Починаються уроки о 8.30, а закінчуються орієнтовно о 13.00. Щопонеділка та п’ятниці – скорочений день: діти закінчують навчатися раніше на одну годину. Це для того, щоб їм було легше входити в робочий тиждень і закінчувати його. Є уроки по 45 хвилин, а є й по півтори години. Багато перерв, дві з яких по 30 хвилин. На день за розкладом виходить близько 5 уроків. Після основних уроків у молодших класів є можливість відвідувати групу продовженого дня.
Школи у Норвегії безкоштовні. А ось за відвідування групи продовженого дня потрібно оплачувати додатково. Коштує це майже 3000 норвезьких крон на місяць (орієнтовно 10500 гривень), у вартість входить харчування дитини. Для українських біженців Норвегія робить знижку 300 крон (майже1000 гривень). Анастасія зазначає, що у місцевих школах взагалі не передбачене харчування дітей. Батьки повинні організовувати ланч-бокси самостійно. А за додаткову оплату діти, які відвідують групу продовженого дня, отримують полегшене харчування: вівсяна каша з ягодами або смузі, бутерброди, іноді балують пудингами. Водночас, школярів забезпечують фруктами: встановлені спеціальні холодильники, з яких кожна дитина може взяти що хоче і скільки хоче. І це безплатно.
Не існує у норвезьких школах й зборів грошей до додаткових фондів. Абсолютно жодних! За словами Анастасії, у місцевій школі вчитель здивувався б, якби хтось із дітей прийшов із подарунком для нього чи навіть із квіткою. Крім того, комунікація вчителя з батьками відбувається онлайн, через спеціальний застосунок на мобільному телефоні – батьківські збори тут не прийняті. Якщо у дитини все гаразд у школі, то вчителі навіть не турбують батьків. А у разі якоїсь проблеми вчитель запрошує батьків на зустріч в індивідуальному порядку.
Шкільна програма у норвезькій школі дуже схожа на українську. Канікули тричі на рік — по одному тижню та два місяці літніх. З 17 серпня у норвезьких школах уже розпочався новий навчальний рік, який триватиме до середини червня 2024 року. Ці ж самі уроки: математика, природознавство, праця. Тільки у всього трохи нижчий рівень, більш розслаблений темп. План навчання видається один раз на тиждень, тому кожна дитина може працювати у своєму ритмі. Через це Кирило вже пішов уперед від своїх однолітків. Анастасія зазначає, що рівень освіти в українській школі значно вищий, наші діти вирізняються. І не лише діти, а й дорослі. Наших скрізь видно одразу.
На підготовку домашніх завдань Кирило витрачає 10–15 хвилин на день без батьківської допомоги. Тоді, як з українськими уроками порається вся родина. У Норвегії все просто та примітивно. В Україні – складніше. Нема якогось балансу. І це одна із головних причин, чому Кирила не забрали з української школи.
На підручники у Норвегії витрачатися не доводиться. Їх там немає. Кожній дитині школа видає власний айпад, куди вже завантажено все, що знадобиться. І це єдине, що діти носять до школи. Потрібні канцтовари так само завжди є в наявності в кожному класі і це забезпечує школа. На думку Анастасії, таким чином діти звикають водити пальцем по екрану, зовсім не розвивають письмо – і це ще одна з ключових відмінностей від українських шкіл. Така сама проблема і з читанням. Дитина прочитала щось в айпаді, записала прочитане на диктофон і відправила аудіо вчителю. Все надто діджитилізовано. При цьому, вже з першого класу діти із технікою на «ти».
Немає в норвезьких школах і форми встановленого зразка. Дітей одягають так, щоб було комфортно та практично. Кожен з батьків повинен подбати про те, щоб у дитини на кожну пору року окремо був костюм, що не промокає, або комбінезон (вартість близько 400 крон = 1400 грн) та гумові чоботи (близько 300 крон = 1000 грн).
Оцінок дітям вчителі не виставляють. До 7 класу їх взагалі жодним чином не відзначають. У системі новерзької освіти головне, щоб ні діти, ані дорослі не стресували, щоб дитина росла як особистість, уміла співпрацювати з іншими, організовувати роботу, приймати рішення. У них розраховано все на якісь практичні речі, які потім стануть у нагоді в житті. Їм важливіше вийти в ліс, показати, як добувати вогонь, збирати гриби, ягоди, з яких уже в класі вони робитимуть самі смузі, аніж вивчити таблицю множення. Загалом, у розпорядку дня учнів молодших класів норвежці приділяють велику увагу прогулянкам на свіжому повітрі. До початку уроків дітей у будівлю школи не пускають, а на перервах так само виводять на вулицю. І це відбувається за будь-якої погоди. Анастасія каже, що спочатку це було дуже незвично і хвилююче, а зараз уже звикли. І вчителі не бояться, що діти розбіжаться, хтось загубиться. За весь час не було жодних прецедентів.
Вчитись у норвезькій школі Кирилові подобається. Тут не задають багато завдань, видали айпад, у нього з’явилося багато нових друзів, учителі уважні та добрі. Анастасія розповідає, що у перший день навчання у його класі скасували всі заняття: діти цілий день грали та співали пісні. Кирило був дико захоплений. І досі перші вчителі цікавляться його справами у новій школі. Норвегія – країна мультинаціональна, але на всіх дивляться однаково, без розподілу за кольором шкіри або віросповіданням. Тут навіть є спеціальна пісня проти мобінгу, яку співають на всіх святах люди різного віку, починаючи з дитячого садка. У Норвегії всі рівні, всі один за іншого. І навіть якщо ви хочете з однокласниками відсвяткувати день народження дитини, запросити потрібно або дітей однієї статі, або весь клас. Тому Кирило ходить на дні народження майже щотижня. І такий підхід дуже об’єднує дітей.
Але був у практиці Анастасії і один випадок буллінгу: у перші дні, коли українці заполонили школу Кирила, шестирічна дівчинка з росії почала підбурювати норвезьких дітей. Про це хлопчик поскаржився мамі, а вона своєю чергою повідомила вчителя. Наступного дня малеча вже була налаштована більш дружелюбно.
І попри те, що все складається в норвезькій школі позитивно, Анастасія радіє, що її син має можливість паралельно навчатися в українській школі. А маленький Кирило дуже хоче повернутися до рідного Дніпра, де на нього чекають його друзі. Хлопчик шалено за ними сумує.
Велика Британія: три оцінки за один предмет та жорсткий дрес-код
Ольга Терентьєва з донечкою Марусею вже рік живуть у Лондоні. До того дівчата кілька місяців були у Польщі.
Навчання у Великій Британії, за словами Ольги, відрізняється від нашого, українського. Маючи досвід навчання доньки у двох країнах вона зрозуміла, що кращої освіти, ніж в рідній Україні, ще не зустріла.
— Школи дуже лояльні до українських дітей і у Польщі, і у Великій Британії, є змога додатково вивчати мову, аби було бажання вчити, — каже жінка. – Зараз Маруся у 10 британському класі (8 клас за українською системою) у звичайній лондонській школі з гарним рейтингом та у гарному районі Фулхем, але програма з математики, наприклад, дуже слабка.
Тому тут дуже популярні тьютори та приватні вчителі з будь-яких предметів. Щодо гуманітарних дисциплін, то є такий предмет як Science, де зібрані разом біологія, хімія і фізика. Марусі цей предмет подобається.
На уроках англійської мови граматику діти не вивчають, Оля припускає, що цей матеріал дають в початковій школі. Англійська література — це вивчення одного твору на семестр, його також можуть зробити виставою як продовження вивчення теми, тільки вже під більш інтерактивним кутом.
— Марусі подобається музика та фізкультура, — розповідає Ольга. — Кабінет музики, як маленька філармонія з великою кількістю інструментів. У кожної дитини – свій. Я тільки по закінченню шкільного року дізналася, що моя дитина грає на піано.
Фізкультура в британській школи дуже цікава. Діти грають в активні ігри на дворі або, якщо це старші класи, займаються на різних тренажерах та бігових доріжках у гарному спортзалі.
Система оцінювання в лондонській школі не схожа на українську. Вчителі оцінюють знання дитини за кількома критеріями. Тобто, дитина отримує одразу 3–4 оцінки з одного предмету: за знання, за роботу в школі, за роботу вдома, за мотивацію.
Підручників у лондонській школі немає, діти вчаться по роздрукованих сторінках. Замість звичайних зошитів – А4, дуже популярні в Європі, Марусі вони дуже подобаються. Домашні завдання дівчина виконує онлайн, рідко буває завдання написати реферат від руки.
Годують дітей у школі двічі, це не безкоштовно для британців, але поки безоплатно для українських школярів.
Є в британській школі і свої нюанси.
— Британські діти у школах часто крадуть, бʼються, — каже Оля. — Взагалі з поведінкою величезне питання, тому більшість учнів після уроків залишається на так званий «detention», де вони або роблять домашнє завдання, як Маруся – не носій мови, або просто сидять дві-три години за погану поведінку.
Ми спитали українську маму про шкільний дрес-код.
— Тут можна вдягати лише сережки пусети, не можна ходити до школи з макіяжем та нафарбованими нігтями, не можна ходити без форми, — відповіла Ольга. — Навіть у шкарпетках іншого кольору, ніж прописаний у статуті школи, прийти не можна. Маруся ж носила навіть штани іншого кольору, але не тому, що у нас не було потрібних, а тому що протестувала. Взагалі доня тільки місяць тому змирилася, що поки буде жити та навчатися у Лондоні. Вона дуже хоче додому, в рідний Дніпро, до друзів, тата та бабці з дідом.
Щодо навчання в дніпровській школі, то Маруся його не залишила. Ій вдається поєднувати дві програми, але, за словами Олі, якість знань та бажання доньки вчитися просіли на відміну від довоєнних часів.
— Окрім звичайної школи, Маруся відвідує українську суботню школу, — каже Ольга. — Там вивчають українську мову та літературу, а також історію України. Ще є такий предмет як богослужіння, його проводить священник із греко-католицької української церкви.
За матеріалами Наше Місто.
