В период пандемии коронавируса туризм в пределах страны стал еще более популярен – днепряне все чаще выбирают отечественные курорты и интересные туристические места.
Озеро Синевир – крупнейшее по площади горное озеро Украины, а также самое известное озеро в Украинских Карпатах, расположенное в верховьях реки Теребли. Площадь его водного зеркала около 7 гектаров. Это популярное туристическое место, где получаются просто фантастические снимки.
По легенде, озеро образовалось от потока слёз графской дочери — Синь, на месте, где её любимого, простого верховинского пастуха Вира, убили каменной глыбой по приказу графа, чтобы его дочь не смогла быть с простолюдином. На основе данной легенды у берега озера установлены 13-метровые деревянные монументы «Синь и Вир» (авторы Иван Бровди и Михаил Санич)
Днепрянка Людмила Копыленко поделилась впечатлениями об озере и полезными туристическими лайфхаками.
“В Карпатах я завжди мріяла побачити Синевир. І ось мрія здійснилася. Але насправді шлях до Синевира виявися куди більш цікавішим, ніж сама перлина Карпат. Я настільки звикла до нашого великого, повноводного Дніпра, нашого Каховського моря, що Синевир ну зовсім не виправдав моїх очікувань.Знаєте, я тут зрозуміла, що наш Дніпро – це справжня перлина, яку треба берегти, відновлювати його екосистему і якнайсуворіше карати тих, хто його забруднює. Звісно, Синевир – це лише вода з гірських джерел. Кажуть, що за сніжних зим воно буває більш повноводним. Але сніжних зим останні роки ми, на жаль, не спостерігаємо” – рассказывает Людмила.
Также девушка говорит, что на озере с туристов просят дополнительную плату.
“Сама екскурсія коштує 450 грн зі Східниці, але додаткових витрат багато. Аби дістатися до озера туристів за додаткову плату – 100 гривень обіцяли підвезти прямо під берег. Бо бачте важко підійматися. Я принципово не захотіла платити і сказала, що ми пройдемося. Ми були єдині, хто відмовився. Екскурсовод застерігав, що підйом крутий. Але коли я цей підйом побачила мені стало смішно – за це ще й платити гроші?!Та я проходила крутіші підйоми в Туреччині! Але ті, хто звісно не знають, їдуть і платять. Не раджу цього робити. Краще пройтися і побачити цю красу довкола та оздоровитися.
Іван здивовано дивиться на струмочок, який екскурсовод називає водоспадом чи річкою Тереблею. – Щось не так з ними? -питаю. – В них мало води! Наша річка глибше! – каже Іван. – Було б цікаво подивитися на них навесні, – відповідаю, – зате ці річки значно швидші, ніж ті, що у нашій області, і вони можуть бути значно небезпечніші. До Синевиру ми прямуємо через перевали, і милуємося красою осінніх Карпат. На підйомнику на гору Маковицю (750 м) мені не по собі. Не скажу, що я боюся висоти, але так тіліпатися на якійсь лавці – ну зовсім не моє. Уявляю, як воно їхати взимку, в мороз, аби покатитися. Хай йому грець! Я люблю спеку. До речі, як тільки ми виїхали на гору, підйомник зупинився – відключилася електрика, і туристи позаду нас сиділи і 20 хвилин бовтали ногами над прірвою. Аби на підйомнику піднятися і спуститися, треба заплатити 100 грн з особи”, – говорит днепрянка.
Также цены на продукты ближе к озеру разнятся.
“В колибі на двох з обідом вийшло 1400 грн. Там, де ми їли, був дуже смачний грибний суп. І я не втрималася і купила пакетик сушених білих грибів. 80 гривень. Але це ще знайшла задешево. Бо ближче до озера просили – 150. А за літрову банку маринованих – 300 гривень. Зрозуміло, що місцеві таким чином заробляють. Але жіночка, яка продала мені гриби, була така привітна, і у подробицях розповідала, як вони збирають та сушать ті гриби, що я придбала в неї ще й велику пачку карпатського чаю” – говорит Людмила.
