Наш колега, талановитий дніпровський художник Олександр Костенко пішов воювати добровольцем у перші дні повномасштабного ворожого вторгнення. На півроку про мистецтво довелося забути. Але після тяжкого поранення лікар порадив взяти в руки олівець та згадати мирну професію.
Олександр так і вчинив. Він вирішив намалювати свій взвод. Закарбувати всіх 28 побратимів, з ким захищав свій Дніпро та свою країну. Кожен портрет, як стоп-кадр з військового побуту героя. Здається, що за мить намальований боєць оживе і почне звичайну роботу. На жаль, це не так. На жаль, деякі побратими Олександра залишилися живими лише у нашій пам’яті.
Загострене почуття справедливості
Він міг і не йти воювати. Не молодий: у листопаді йому виповниться вже 58. Але всі, хто його знає, стверджують, що Саша Костенко не міг вчинити інакше. Не така він людина!
– Ми жили із Сашком по сусідству у приватному секторі на Клочко, – розповідає Людмила, дружина художника. – Були сусідами. Дружили. Але одного разу Сашко за мене заступився. Виникла неприємна ситуація і мій сусід-друг просто встав за моєю спиною і всім своїм виглядом дав зрозуміти тому чоловікові: краще піди по-хорошому! Пізніше я зрозуміла, що Сашко – людина із загостреним почуттям справедливості. Він не може спокійно спостерігати, як когось ображають. Мій чоловік – це сама чесність у словах та вчинках. Наприкінці лютого 2022-го він мені так і сказав: «Не лежатиму на дивані, коли гинуть молоді хлопці!». Що я могла заперечити?
Ми з Людою тоді готувалися зустрічати ворога «коктейлями Молотова», – каже він. – Якраз за бензином поїхали. Дивлюся, черга стоїть із добровольців. Встав у неї. Спочатку брати не хотіли, але коли дізналися, що був в Афгані та УБД маю, зраділи: «Чудово! Такі люди з бойовим досвідом підходять! Призначили командиром взводу. Пощастило!
Художник-самоук став метром ілюстрації
На типового художника Олександр не схожий. Великий. Могутній. Грізний. У шкільні роки про високе мистецтво він особливо не замислювався.
— Малювати змалку любив, — констатує він. – З пластиліну звіряток ліпив. Але щоб піти в художню школу, такого не було. Місяця три в гурток походив і кинув. Набридло флакончики малювати. Хотілося щось своє робити!
Після школи служив в Афганістані, а потім у міліції.
– Молодий був, дурний, – згадує співрозмовник. – Особливо не замислювався. Хотілося повоювати, погеройствувати. Згодом стало соромно, що були там окупантами. Але, звичайно, минулий досвід відклав відбиток на погляди та життя. Запам’яталася фраза зі старого фільму «Афганський злам»: «На війні одразу видно людину. Усі як на долоні». Вже на нинішній війні вкотре переконався в цьому.
Але перш ніж знову опинитися на війні в долі талановитого дніпрянина відбувся різкий поворот. Він став справжнім майстром ілюстрації! Спочатку художник-самоучка засвітився з невеликим малюнком у «Прапорі юності». По-справжньому його дар розкрився в газеті «Наше місто», куди Олександр прийшов 1991-го.
– Сашко – чудовий художник, – розповідає Микола Кравчук, перший редактор газети. – Імпровізатор від Бога. Підкажеш йому тему коміксу, а за кілька днів робота готова. Жодного разу не підводив редакцію.
Карикатури та малюнки Олександра Костенка здобули популярність далеко за межами рідного міста. Він переможець та лауреат численних міжнародних конкурсів. 2001-го його політична карикатура отримала Гран-прі в Туреччині, а через 18 років дніпровський художник проілюстрував Конституцію України в коміксах братів Капранових.
Ще за три роки метр малюнка пішов захищати Україну не з олівцем, а зі зброєю в руках.
Воювати для справжнього художника – теж мистецтво
Війна змінювала світогляд найвизначніших художників планети. Відвідавши людську м’ясорубку, великі майстри писали картини по-іншому. Їхня повоєнна творчість кардинально відрізнялася від мирної. Знаменитий фовіст Андре Дерен провів у битвах Першої Світової чотири роки. Після жахів війни він відмовився від авангардного спрямування та захопився неокласицизмом. Учасник тієї ж війни, засновник кубізму Жорж Шлюб до живопису міг повернутися лише через кілька років і вже нічого не писав, окрім натюрмортів.
Характерним елементом повоєнної творчості видатного художника-графіка Макса Бекмана стали «очі», сповнені жахом, розпачом та болем.
Нинішня війна внесла виправлення у творчу манеру дніпровського художника-карикатуриста. Його роботи стали серйознішими, сумнішими і ліричнішими.
Зрозуміло, воювати для справжнього митця теж мистецтво. Коли важливо не просто залишитися живим, але й залишитися людиною, яка відчуває, думає, переживає. Після страшних потрясінь це майже неможливо.
27 серпня минулого року міг стати останнім днем для Олександра Костенка. До його бліндажу прилетіла 120-міліметрова міна.
– Раптом усе обрушилося, – розповідає воїн-художник. – На мене впала колода, та так, що навіть каску погнуло. Очі засипало. Думка одна – п…..ц! Не знаю, скільки часу минуло, коли почав розрізняти чиїсь голоси. Якесь світло в очах з’явилося.
Наслідки артилерійського прильоту для нашого земляка: тяжка контузія, закрита ЧМТ, струс головного мозку. Реабілітація триває й досі.
Писати портрети – терапія для тіла та душі
Те, що Олександр залишився живим – просто диво. Чудеса на війні трапляються.
– Чудо в тому, що після прильоту такої міни кілька людей залишилися живими, – каже Олександр Курбатов, начальник служби зв’язків із громадськістю окремої бригади ТрО Дніпра. – Має збігтися кілька обставин. Повинно повезти! Адже буває і так, коли від сильного удару може зупинитися серце. На людині не подряпини, а він мертвий.
Олександру Костенко пощастило, хоч і сьогодні, через рік після поранення, тяжкі травми постійно нагадують про себе. Відновлюватись допомагає творчість.
– Лікар порадив: «Малюйте! Це вас перемикатиме. Та буде відволікати», – зазначає художник. – Він мав рацію. Коли малюю, все відходить.
Окрім малюнків олівців Олександр пише також портрети маслом. Але вони все одно виходять легкими та пронизливими. Живими. Дивлячись на них, на очі навертаються сльози. Особливо коли розумієш, що цієї людини вже немає.
– Віталій Яценко родом із Павлограда, у мирному житті працював інженером, – розповідає автор портрета. – Романтик. Займався танцями, дуже любив квіти. Він і на війні зумів зберегти мир у душі. Намагався не лаятись і не сваритися. Чудово готував. Постійно на кухні щось писав для хлопців. Потім розсилав есемески зі смайликами – запрошував на обід.
Загинув 22 жовтня 2022 року. Пряме влучення в голову. Нині у військовому училищі навчається його молодший син.
Знайшов ворожу рацію та слухав переговори окупантів
Ще один герой портретної галереї – Сергій Пєєв. Він із Бердянська – міста, яке рашисти захопили на початку війни.
– Серьога був наймотивованішим бійцем, – зазначає художник. – Коли він виходив із Бердянська, росіяни вже входили до нього з іншого боку.У нього забрали бізнес і взагалі все, що він нажив за свої 49 років. Чудовийспортсмен. З парашутом стрибав. Був чемпіоном з пауерліфтингу. Азартним був дуже. Казав, доки танк не подіб’ю, додому не поїду. Одного разу такий окоп для себе вирив, що хоч машиною в нього заїжджай. Пояснював, щоб після вдалого пострілу йому зручніше було відходити. А ще Сергій знайшов російську рацію і зумів підібрати коди до ворожого шифрування. Слухав та передавав нашим. Загинув Серьога зовсім недавно – 13 серпня. Також від обстрілу. Усі переважно гинуть від арти.
Юрій (позивний «Нефед»), на щастя, живий. Він приїхав служити на своїй машині
– Ми на його машину встановили кулемет, і він нас дуже рятував, – згадує Олександр. – Взагалі Юра діловий та господарський. Вчинкам віддає перевагу над словами. Він має будь-який інструмент під рукою. Треба було побудувати бліндаж, тож Юра без зайвих слів узяв пилку, пішов у найближчу посадку і сам напилив ліс для нашого укріплення.
Син за батька та батько за сина
У взводі у Олександра Костенка два Андрія – батько та син (позивні «Апач» та «Локі»). Ось справді батько у відповіді за сина та син за батька.
– Вони завжди один одного прикривають, завжди підтримують, – зазначає Олександр. – Коли я ще був у строю, «Апач» та «Локі» з хлопцями відбили атаку ворожої ДРГ. Справжні герої. Якщо за щось беруться, то все доводять до кінця. Андрій – старший командував відділенням і завжди казав: «Головне, щоб усі залишалися цілими здоровими». Якийсь час так і було. Але завжди добре, на жаль, бути не може.
Герой із позивним «Байкер» підірвався на тій самій міні, що й Олександр Костенко. Йому також вдалося вціліти.
– У минулому «Байкер» будував будинки та захоплювався мотоциклами, – розповідає художник. – А на війні став снайпером, а от гвинтівки підходящої не міг знайти. Потім дружина з Австрії надіслала дорогий оптичний приціл. Він його на американський кулемет встановив і працював дуже ефективно по ворогові. До речі, в момент прильоту він його й врятував. Він утримав від падіння важке кріплення бліндажу. Якби не той кулемет, голову точно розмозжило б. Цього не сталося, а ось ногу «Байкеру» всерйоз розворотило. Добре, що артерію не пошкодило.
Таких історій воїн-художник міг би розповісти десятки. Скільки ще їх буде.
Сьогодні п’ятьох героїв, зображених на портретах, вже немає в живих. Вічна їм пам’ять. Бажаємо Олександру Костенко та його побратимам якнайшвидшого одужання. Дякую вам, наші захисники!
Олександр РАЗУМНИЙ, фото Валерія КРАВЧЕНКА.
